цього погрому, з переляку закричало. Брейк зупинився, господиня застигла, мов єгипетська мумія, подумки підраховуючи збитки та проклинаючи ту годину, коли вирішила відкрити в цьому малому містечку свою корчму. Рикпет, не кажучи й слова, наблизився до неї, застромив руку в кишеню на фартусі, куди лише десять хвилин тому вона сховала так тяжко зароблений золотий. Підкинув на долоні монету, що тьмяно блиснула, й звернувся до Кадима:
– Запитання?
Кадим похитав головою: запитань не було.
– Гайда!
– Без проблем.
І вони швидким кроком вийшли з корчми, хоча й трохи забарились у вузьких дверях. Натовп погрозливо забурчав, але тут-таки й принишк, коли хтось зазирнув у темні зіниці автоматних стволів.
– Ха! – промовив Рикпет.
– Хо! – відлунням підхопив Кадим.
І обидва, крокуючи в ногу, не випереджаючи одне одного ані на сантиметр, попрямували до виходу з містечка шляхом, який вів до долини Випадкових Чисел. Опівдні, так і не збиваючись із кроку й не зупиняючись на відпочинок, слуги Макропойнта зійшли на невеликий пагорб, з якого відкрилася оточена зусібіч високими горами долина Випадкових Чисел. Місцина була дуже мальовнича: гори, вкриті сосновим лісом із рідкими плямами галяв соковитої смарагдової барви. А запашний розмаїтий травостій починався вже тут, на пагорбку, й тягся, до обрію, доки сягав погляд.
– Ну? – запитав Кадим.
– Стояти, – тут-таки відгукнувся Рикпет.
Кадим з подивом звів брови.
– Випадкові Числа! – Рикпет підняв пальця. – Небезпека!
Почекали. Нічого не трапилося, тільки в повітрі пролетіла маленька сіра пташка, каркнула несподівано неприємним голосом. Пташка повернулася, облетіла друзів, скоса поглядаючи теж несподівано великим блискучим оком. Друге око в пташки було прикрите чорною матовою покришкою.
– О! – здивувався Кадим, показуючи на пташку пальцем.
Рикпет зробив блискавичний рух, схватив пташку просто в польоті, уважно розглянув її та простяг Кадиму.
– Об'єктив!
Кадим забажав уважніше розгледіти летючого шпигуна, але пташка рвучко стрепенулась у долоні й майже не виклювала йому око. Від несподіванки Кадим розтис долоню, пташка випурхнула на волю. Вона зробила ще одне коло над друзями, заклала вертикальну свічку, а по тому спікірувала на них, мов бомбардувальник, намагаючись напаскудити воякам прямісінько на голови.
– Ти! – обурився Рикпет, зірвав автомат і майже не цілячись збив нахабного шпигуна. На місці пташки утворилася вогняна куля, що полетіла чомусь не донизу, як мало бути, а навпаки – догори, та миттєво зникла в блакиті високого неба.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно
