у кріслі.
– Дронику! А коли ти?.. Я й не помітив зовсім! Знову твої фокуси! – Сергійко радісно посміхався старому другові.
– Ні, Ваша Величносте, це ваша неуважність… Ви вже вибачте, але я все роблю згідно з наказом Великого Процесора. Спочатку огляд, а тільки потім наше вам «здрастуйте», – Дроник теж не зміг стримати радісної посмішки.
– Дронику, ти називай мене нормально, добре? Який я тут «Ваша Величність»? Мене хлопці задражнять. Називай просто Сергійком, згода? – і простягнув руку блазневі.
– Як накажете, Ваш…
– Дронику!
– Добре, добре… Але до цього треба звикнути, – і Дроник, правда з обережністю, потиснув руку, як рівному, колишньому королю Глюкландії.
Після обміну рукостисканням Дроник попрохав:
– Сергійку, можна мені до комп’ютера?
Хлопець, не кажучи ані слова, поступився своїм місцем. Дроник сів за клавіатуру, швидко набрав і відправив електронного листа.
– Тепер чекаємо.
Обидва не відривали погляду від монітора. Через кілька хвилин екран покрився срібними брижами і з нього вилізла… голова! Сергійко придивився.
– Отакої…
У голови кліпнули очі.
– Чипсете! – нарешті отямився Сергійко. – Чипсете, друзяко! Як же я радий тебе бачити!
Чипсет був першим помічником та дворецьким Великого Процесора.
Голова посміхнулася та спитала:
– Дронику, як тут? – а потім привіталася: – Радий вас бачити, Ваша Величносте!
– Усе в порядку, можна переходити, – промовив Дроник.
– І цей туди ж… Не називай мене «Ваша Величність»! Тут я просто Сергійко!
Очі глумливо подивилися на хлопця.
– Не кажіть дурниць! Як це принцеса Інформа, дочка й спадкоємиця Великого Процесора, Хазяїна та Володаря Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень, може прийти в гості до простолюдина? Ти що, не розумієш? Це неприпустиме порушення протоколу! Вчи тебе, вчи…
Зненацька голова сіпнулася та зникла, а замість неї в моніторі з’явилася голівка дівчини з волоссям світло-золотавого кольору, що вилося великими локонами.
– Інформо! – радісно вигукнув Сергійко.
– Сергійку! Не слухай ти цього дурня…
Інформа напружилася і поруч з головою просунула руку.
– Та допоможи чи що… Теж мені, кавалер… Бачиш, дамі незручно!
Враз почервонілий від зніяковілості, хлопець обережно взяв принцесу за долоню та потягнув на себе.
«Яка ж вона віртуальна, якщо долонька в неї така тепла та м’яка?» – подумав Сергійко, допомагаючи принцесі переходити у фізичний світ. Інформа важко протискувалася крізь екран монітора.
– Не міг екран ширше завести, – жартівливо дорікнула вона Сергійкові.
Нарешті принцеса повністю опинилася
