причал…
– Так… – Костик заводив біноклем повільніше, знайшов сьомий причал і почав уважно вдивлятися в натовп, шукаючи принцесу.
– Третій стовп праворуч… Бачиш? І ще три пальці вправо… У жовтій футболці й джинсах… Ну?
– Нумо, нумо… Є! Знайшов красуню, – Костик дістав мобілку. – Товстий?.. Об'єкт у третього стовпа праворуч від сьомого причалу. Яке «брати»! Дочекайтеся, щоб вона пішла бодай куди-небудь, де народу не так багато.
Костик знову почав натискати кнопки телефону.
– Лисий? Агов! Відгукнися… Слухай-но, Лисий, вона одна залишилася. Товстий з Довгим тупотять за нею. Будь напоготові! Зрозуміло?
Інформі набридло стояти на осонні, і вона пішла до невеликої кав'ярні з симпатичною назвою «Не ходи голодний».
– І не буду, – пробурмотіла дівчина, – чого це я мушу ходити голодною?
Задзвеніли дзвіночки, яких торкнулися відчинені двері. У кав'ярні було прохолодно, на стінці ледь чутно дзижчав великий кондиціонер. Дівчина пройшла вперед, обрала столик посередині залу та сіла на зручний стілець спиною до вхідних дверей. Раз у раз вона поглядала у велике вікно, з якого було гарно видно місце, де вона тільки що чекала на друзів.
«Зачекаю тут, – подумала Інформа, – Чипсет прийде, я їх теж сюди покличу. Чого там на сонці жаритися?»
На дзенькіт дзвіночків у зал вискочив офіціант і заспішив до столика.
Хвилину по тому знову дзенькнули дзвіночки, і до кав'ярні зайшли двоє чоловіків, одягнених, немов близнюки: у джинси, сірі сорочки, кросівки однакового кольору та темні окуляри. Один з них був худий і високий, а другий товстий і низький. Вони мовчки переглянулися й сіли за столик поруч з вхідними дверима.
Офіціант прийняв у принцеси замовлення і пішов собі на кухню. Не встигли за ним зачинитися двері, як двоє, що сиділи за столиком з байдужим виглядом, безшумними стрибками підлетіли до дівчини зі спини. В руках у Товстого, наче у фокусника, з'явилася біла носова хустка. У цей самий час Довгий раптом зупинився, наморщив носа, груди його піднялися, рот відкрився… Товстий краєм ока побачив, який сюрприз готує йому невдачливий партнер, і негайно затис йому ніс і рот хусткою. Довгий смикнувся й повис на руках товариша. Тіло Довгого для коротуна Товстого виявилося занадто важким, і він упустив його прямо за стільцем, на якому сиділа дівчина. Пролунав гуркіт. Дівчина здригнулася й підхопилася.
– Хай йому дідько… – розгублено пробурмотів коротун. – Вибачте, будь ласка… Будьте люб'язні… Не турбуйтеся… – перепрошуючим тоном бурмотав він, трясучи Довгого за барки. – Ми негайно… одномоментно… одразу… негайно… ну що ж ти…
– Може, вам допомогти? – чемно запитала Інформа.
– А… Ну так… Якщо вам не важко… Яка чудова у нас молодь… Добра… Чуйна… Того… Ну… Класно… Руку підтримайте отут… Трошки… Спасибі… Красно дякую… У нас машина біля входу… Отут поруч… Ви вже вибачте нас… Що ж це з ним?
