ти розповідав? Займаються нирками та печінками?
– Якими нирками та печінками? – у свою чергу здивувався Великий Процесор. – До чого тут нирки та печінки?
Чипсет і Дроник переглянулися. Сергійко, який уже пошкодував, що висунув таку екзотичну версію викрадення Інформи, зрозумів: Великий Процесор може перелякатися до смерті, і тому круто перевів розмову в інше русло:
– Та ніякими печінками вони не займаються. Просто ловлять злочинців. Може, треба піти туди й написати заяву? Зникла Інформа Процесорівна… – і замовк, зрозумівши, як це все буде звучати: зникла спадкоємна принцеса Заекрання Інформа Процесорівна Велика, рік народження незрозуміло який, прибула на відпочинок крізь комп'ютер Сергійка разом з віртуальними слугами Чипсетом і Дроником при фальшивих паспортах, які виготовив Дроник, перебуваючи у форматі чистої цифри… Нісенітниця! Чистої води гарантована божевільня! – Ні, – замислено заперечив хлопець сам собі, – міліція відпадає. Вони просто не повірять у цю казку, а можливо, і ще гірше – засадять до божевільні. Треба шукати Інформу Процесорівну Велику самотужки.
– Це яку-таку Інформу Процесорівну Велику? – знову здивовано перепитав Великий Процесор.
– Мій Володарю, – почав Чипсет, – це довго пояснювати…
– Ну, ви зовсім уже… – ще більше здивувався Великий Процесор. – Я, Володар та Хазяїн, запитую по справі принцеси, моєї доньки, яку, за вашою же підозрою, вкрали виключно тому, що ви зловили ґаву, а мені відповідають, що це довго пояснювати… Чипсете, у тебе від неприємностей програма набік не з'їхала?
– Вибачте, мій Володарю, цілком може бути.
І Чипсет докладно переповів усе, що сталося з моменту їхнього переходу у фізичний світ, включаючи й історію з паспортами.
– Спробуємо поміркувати, – запропонував Сергійко.
– Спробуємо, – охоче погодився Чипсет.
– Раніше треба було міркувати, – похмуро прокоментував Великий Процесор, але поміркувати погодився.
– По-перше, складемо перелік тих, з ким ми зустрічалися після вашого прибуття, – запропонував Сергійко. – Щоб довідатися про наші плани, треба було підслухати нашу розмову, так? Інакше ж не вийде, авжеж? Чипсете, Дронику, давайте згадувати, з ким ви спілкувалися вчора та сьогодні вранці.
Сергійко взяв чистий аркуш паперу й ручку. Першим він записав себе й очікувально подивився на Чипсета.
– Себе навіщо? – пробурмотів той.
– Усіх – так усіх, – жорстко промовив Сергій.
– До готелю ми їхали на таксі, отже, водій таксі. У готелі – адміністраторка, потім чергова на поверху, яка поселила нас у кімнати. Це вчора. Сергію, я нікого не забув? – Чипсет загинав пальці на руці.
– Так, начебто ні, хоча стривай, а цей… Ну… Що валізи допомагав тягати, помічник той… У бордовій курточці.
– А… «Не турбуйтеся… Все буде гаразд», – передражнив Дроник дуже схожим голосом помічника адміністраторки.
– Добре. Тепер сьогодні.
