знову повернувся до своєї дівчини й щось зашепотів їй на вушко, від чого її очі заблищали в напівтемряві затишного куточку.
– Спасибі вам.
– Нема за що, – не обертаючись промовив юнак.
– Агов! Ось що, – зненацька подала голос дівчина. – В автобуса на дверцятах, здається, ручка обламана, і на ній чорний замочок висів. Я точно бачила.
– Стривайте, – Чипсетузяв Сергія за руку. Він, нарешті, зрозумів, до чого хилив Сергійко, – а дівчину в жовтій футболці ви бачили?
Юнак мовчки похитав головою.
– Тобто машина поїхала, а дівчини не було?
– Виходить, що так…
– Спасибі. І вам велике спасибі, – подякував офіціантові Сергійко. – Йдемо, тут ми більше нічого не довідаємося.
Вийшли на вулицю. Передусім подивилися туди, де залишили Дроника. А раптом?.. Але Дроник стояв один. Він з такою ж надією дивився на Сергія й Чипсета.
– Ну? – ще здаля запитав він.
Чипсет сумно похитав головою.
Розділ 4
Друзі старі та нові
– Треба терміново зв'язатися з Великим Процесором, – сказав Чипсет.
– їдьмо до мене, – запропонував Сергійко.
Усі троє поспіхом пішли до метро.
«Які тут можуть бути сумніви? – міркував дорогою Сергійко. – Інформу викрали. Але хто ж міг довідатися, що вона принцеса? Як це змогли зробити серед дня та ще й так, що ніхто нічого не помітив? Хто це зробив? Якщо ми довідаємося, хто це зробив, то, може, тоді стане зрозуміло, де її шукати? І навіщо її вкрали?»
– Що я скажу Великому Процесорові? Він же мені довірив принцесу, а я… – бідкався Чипсет.
Дроник ішов мовчки. По тому, як одразу почорніли й ввалилися його очі, було зрозуміло, що він теж страшенно переживає.
– Може, це помста Макровіра? – припустив Сергійко. – А може, за неї хочуть зажадати викуп?
– Макровіра розклали в цифру одразу ж після перемоги. Ти просто не в курсі справи. Він уже нікому не зможе помститися. Його просто не існує.
– Немає його – є інші віруси, які не проти попсувати кров Великому Процесору.
– Усе може бути, – погодився Чипсет, – тільки не так просто перебратися з віртуального світу до фізичного. Та й потрібно знати, що Інформа відпочиває саме тут. Ти хоч комусь говорив про це?
– Ти що? – Сергійко рішуче мотнув головою. – Та мене б узагалі за психа сприйняли. Принцеса? Із Заекрання? На гостину? Яка принцеса? Якого Заекрання? А ви? Може, хтось з вас випадково десь щось бовкнув?
– Кому? Кому бовкнув? – з тугою запитав Дроник.
– А випадковість виключається?
– Випадковість ніколи не виключається… – похмуро прокоментував Чипсет.
– А може, її на органи вкрали? – міркував Сергійко вголос.
– Як це? – не зрозумів Чипсет.
– Ну, якщо комп'ютер ламається, ти ж у ньому зіпсовані частини
