дістав звідти три книжечки темно-синього кольору. Не кажучи ані слова, він поклав їх прямо на долоню Чипсета, а той, у свою чергу, поклав на стійку перед адміністраторкою.
– Інформа Процесорівна Велика? – непевно запитала адміністраторка, важко виговоривши по-батькові принцеси.
– А… – здивувалася Інформа й сердито подивилася на Дроника, який зробив вигляд, що це не про нього.
– Заповнить бланк, будь ласка.
Адміністраторка відкрила наступний паспорт:
– Чипсет Процесорович Невеликий, – вимовила вона, знову спіткнувшись на незвичайному по-батькові.
Тепер уже прийшла черга Чипсетові грізно блимати очима, але теж дарма, бо нічого змінити вже було неможливо. Тож Чипсет мовчки взяв анкету.
– Дроник Процесорович Блазеньйого, – проказала адміністраторка, вже звикнувши до незвичайного по-батькові, зате тепер перетнувшись на прізвищі, вимовив його з наголосом на «йо».
– Еге ж, еге ж… – посміхнувся Дроник, – саме так, тільки наголос на першому складі…
Він теж узяв анкету й влаштувався за столиком.
– А ви, юначе? – запитала адміністраторка, суворо дивлячись на Сергія.
– Ні, я не поселяюся, я особа, яка їх супроводжує…
Сергійко підійшов до Чипсета і зашепотів на вухо:
– Чипсете, ти того… Підробка документів! Це ж чистий кримінал!
– Тобто? – не зрозумів Чипсет. – Кримінал тут до чого?
– Як до чого? – здивувався Сергійко. – Це ж злочин! За це можна і до буцегарні загриміти!
– Яка ж це підробка! – пошепки обурився Дроник. – Вони справжнісінькі! І зроблені, між іншим, на молекулярному рівні. Якщо хочеш знати, ці паспорти навіть більше справжні, ніж твій власний паспорт.
– Але в мене взагалі ще паспорта немає, – відповів спантеличений Сергійко.
– Отакої! А надавати справжні документи ніякий не злочин, – логічно закінчив Дроник, – тож не турбуйся, тут у нас усе гаразд.
За цим клопотом ніхто і не помітив, як той невисокий, котрий тягав валізи з таксі, вискочив на ґанок готелю й дістав з кишені мобільний телефон.
– Алло… Косько? Це Герич! Чувак, вони приїхали!
Розділ 3
Не сідайте спиною до входу!
Костя та Герич лежали на даху. Навіть крізь байкову ковдру, що була підстелена, аби не забруднитися, відчувався жар розпеченої літнім сонцем чорної рубероїдної покрівлі. Кожен тримав у руках по великому морському біноклю. Обидва уважно розглядали Поштову площу та набережну Дніпра, якою гуляли відпочиваючі.
У ці спекотні дні безліч киян і тих, хто приїхав подивитися столицю, бажали прокотитися річковими трамвайчиками.
Ах, яка ця славна штука – катання річковим трамвайчиком по Дніпру! Кожен, хто гуляв набережною, змушений був нюхати сморід вихлопних газів від щільного потоку автомашин, які вщент заполонили широку трасу, прокладену вздовж дніпровського берега. Асфальт м'яко піддавався
