називати «мамою» своєї «руденької дівчинки», «гладкого мішечка» й «шкідливого батона».
Обидві вони, й кругла кицька, й крутобока білявка, мали одну рису, гідну того, щоб їм позаздрити, – найвищий ступінь безпроблемності.
– А на якого біса Акнір здалися дореволюційні гроші? – скривилася Катерина, яка мала рису, що була менш гідна заздрості. Катя ненавиділа непокору.
Але нині підвладний їй світ явно відбився від рук!
– Саме це й відомо, – сказала Маша. – Гроші потрібні, щоб піти в Минуле.
– А навіщо їй раптом Минуле? – поцікавилася Чуб, підіймаючи руду «доцю» на руки.
– Maman! – Через притаманні їй лінощі Ізида розтуляла рота не так часто, але розтуляючи його, найчастіше висловлювалася мовою Бальзака.
– У Минулому Акнір може знайти свою матір, – переклала котячу репліку Вася. – Спитати у неї поради. Судячи з комори, Килина нерідко навідувалася в минулі століття. А те, що було, залишається назавжди.
Васі набридло сидіти, розвернувшись на дев’яносто градусів, і, бажаючи роздивитися фреску з перехиленими Терезами краще, вона підвелася з дивана.
– Навіщо ходити так далеко? – не второпала Катерина. – Килина була жива ще тиждень тому.
– Ви не знаєте? – щиро здивувалася Василиса Премудра.
– Ми знаємо, – позбавила Катю заперечливої відповіді студентка. – Києвиця може піти в Минуле. І не тільки Києвиця – будь-яка відьма, якщо ми дамо їй ключ і в неї не забракне сил. Що більше сили, то далі в Минуле можна піти. Дійти до V, Х століття може, напевно, одна Києвиця. Проте навіть Києвиця не може повернутися у вчорашній день. Якби ми могли змінювати вчорашні дні, все було б надто легко. Надто велика спокуса – весь час виправляли б учорашні помилки. Отже, найближчий час, куди можна піти, – тринадцять років тому.
– Гаразд, – дозволила Катерина, – нехай топає у своє минуле століття, я не забороняю. Я іншого не розумію. Чому ваші Терези так боляче відреагували на тривіальну крадіжку грошей?
Перемкнувши телевізор, Даша спіймала хвіст репортажу з новин: дівка в міні-спідниці сиділа на загривку в хлопця й, сміючись, стьобала його хворостиною.
«Багато років до того, як Клара Цеткін і Роза Люксембург ввели до календаря 8 Березня, – заторохтів журналіст, – киянки давно святкували свій жіночий день – Брикси. На Петрівки чоловіки зобов’язані були виконувати всю хатню роботу й будь-які їхні примхи. Чоловіки, що протягом року поводилися з жінками не досить добре, просто боялися вийти з дому. Українські молодиці об’єднувалися в компанії, щоб добряче провчити їх…»
«Землепотрясно!» – перейнялася невідомою народною традицією Чуб і широко розтулила рота, бажаючи розпитати про «українське 8 Березня» у двох історичок, що були в її розпорядженні, але не встигла.
– Ясні Києвиці! – Викладачка історії педагогічного інституту приклала руку до своїх безрозмірних грудей. – Якщо мені буде дозволено сказати
