style="font-size:15px;"> Ось і зараз старенька вірна «Чайка» на її руці показувала, що до консультації залишилася рівно хвилина – саме стільки, щоб пройти коридором, звернути праворуч й опинитися в призначеній аудиторії.
Усе було, як і раніше, як звичайно, як завжди. Й на Машу зі йшов невимовний, ілюзорний спокій. І вона зовсім було зібралася насолоджуватися своєю ілюзією не менше ніж півгодини, слухаючи надтріснутий голос Марківни, що, як зазвичай, диктувала їм детальні відповіді на питання білетів…
Як несподівано, вигулькнувши з найближчих дверей, перед нею намалювалася найгрізніша викладачка їхнього інституту, історичка, яку прозвали Василисою Премудрою (скорочено – Васею).
Василису супроводжували дві яскраво нафарбовані студентки. З їхніх кислих, прохальних облич було зрозуміло: дівки належали до тих численних нещасливиць, які не змогли скласти Васі попередній іспит і які, підібгавши студентські «хвости», з’явилися шукати щастя знову – і знову марно.
Маша звично кивнула викладачці, встигнувши потішитися, що іспит вона склала на «відмінно», перед тим як пихаті риси Василиси Андріївни розплилися в благочестивій покірності, перед тим як Премудра зробила крок до Ковальової і, схиливши велике грудасте тіло в глибокому поклоні, прошепотіла:
– Слава Вам, Ясна Києвице!
А Маша згадала: у її новому п’ятиденному житті страшний препод була її підлеглою! Головою орди київських відьом, які, не пізніше ніж позавчора, кричали їм «Слава!» на шабаші з нагоди Івана Купала.
Студентка втислася в стіну.
«Хвостаті» студентки витріщилися на неймовірну сцену – обидві вони, явно й недвозначно, не вірили власним очам.
– Я маю для вас небезпечну звістку, – продовжуючи шокувати глядачів, Вася схилилася ще нижче. – У Місті неспокійно. Не всі відьми визнають вашу владу. Чи можу я просити Вас про зустріч з Вами й Вашим Ясним…
– Так, так! – вигукнула Маша. – Приходьте до нас на Яр Вал. Я зустріну біля входу. О п’ятій. Інакше вам не зайти. Василисо Андріївно, розігніться, будь ласка.
– Це велика честь для мене. – Випроставшись, Вася позадкувала.
«Усе, – усвідомила Маша Ковальова. – Мені доведеться піти з інституту. Якщо так буде й далі…»
Але далі було значно гірше.
Проминувши коридор, Києвиця наштовхнулася на щебетливу компанію студентів старших курсів. І пішла собі повз них.
Де там!
Із центру компанії до Маші випурхнули дві красуні – гінкі, стрункі, з тих, що завжди дивилися на неї згори вниз.
– Слава Вам, Ясна Києвице!
У коридорі запанувала цілковита тиша.
Маша відчула себе восковою. Фігурою з музею мадам Тюссо.
Десяток пар очей витріщилися на неї – на її плечі, які перелякано підвелися й застигли, дешеві джинси, кучеряво-руде волосся. Дівчата, скарлючившись, стояли перед Ясною Пані, напевно очікуючи від неї репризи у відповідь.
Але
