спинила її Катерина. – Ти кажеш, не всі відьми визнають нашу владу? – звернулася вона до Маші.
– Так Вася сказала, – пояснила та. – Й спитала дозволу завітати сьогодні до нас. І я їй його дала.
– Не всі визнають нашу владу. – Катерина Дображанська гмикнула, і її рука знову опинилася на книзі Києвиць – книзі Влади! – Що ж, я хочу на них подивитися…
– Ну так прокинься, курво!
Катя мимоволі здригнулася.
Троє, наче на команду, повернулися до розчинених балконних дверей.
На позбавленому належних подібній споруді поручнів бетонному чотирикутнику Вежі стояла дивна істота з чорною мітлою в руках.
Чорний кіт Бегемот глухо нявкнув і кинувся під ноги тій, що прийшла. Даша розкрила рота. Маша заклякла, дивлячись на непрохану гостю, що не могла прийти сюди.
Увійти до Вежі Києвиць могла лише Києвиця!
Істота ненависно посміхнулася й зробила крок до кімнати.
– Я не бажаю вам здоров’я! – вимовила вона, з насолодою промовляючи кожну букву.
І Маша зрозуміла: ця незвична фраза – не що інше, як вивернуте навиворіт «Здрастуйте!».
– Хто ти така? – суворо спитала Катя.
– Як ти сюди потрапила? – вихопилося в Чуб.
Чужинка по черзі обвела їх усіх поглядом, націлюючись на кожну так, наче розмірковувала, як би зручніше їх ударити.
Вона була страшенно юною (якщо не сказати іще маленькою), такою, що навіть двадцятидворічна Маша могла б дивитися на неї з висоти життєвого досвіду.
П’ятнадцять-шістнадцять.
Худа мов тріска. Чорноволоса. Гостроока. Різка. Здавалося, вона складалася із самих гострих кутів. Гострі стегна, затягнуті в чорні брюки. Маленькі гострі груди, притиснуті майкою з надписом «Very bad», і перевернутий сатанинський хрест на ланцюжку, що завмер на шиї…
Але Маша знала: перевернутий хрест символізує аж ніяк не Сатану.[3]
– Я – Акнір! Дочка Килини. Її Наступниця! – Губи гості були промальовані чорною наче смола губною помадою. – А це – мій будинок!
– Це будинок Ясних Києвиць, – сказала біла кицька.
І вона була першою і єдиною, хто знайшов, як заперечити непроханій.
– Наступниця! Прийшла Наступниця! – загорлав кіт Бегемот, пристрасно тручись усім тілом об ноги Акнір.
– Я Наступниця моєї матері! – з пафосом прогарчало дівчисько. – А вони – сліпі! Зі сліпою кров’ю! А ви – зрадниці! – Вона з огидою копнула повітря ногою в бік білої кицьки. – Ви зрадили мою матір!
У неї були незвичні чоботи – підбиті довгими ножами.
Їхні леза виступали з-під чорних обрублених носів, і ножі – Даша могла заприсягтися в цьому! – були заточені, наче бритви.
Ці чоботи найбільше лякали Дашу. Лякали незрозуміло й нелогічно, бо сама малолітка, із спотвореним гримом обличчям а-ля Мерилін Менсон, викликала в Землепотрясної Даші тільки
Перевернутий хрест – символ Адама, гріхопадіння якого змінило божественний устрій – символ гріхопадіння Землі.
