його за чорта, а велосипед – за пекельну машину! Хоча велосипед, на відміну від трамвая, нікого не вбивав…
– Дозвольте вам заперечити, – образився пан. – У кишені жертви було знайдено записку дуже цікавого змісту, що має пряме відношення до чортівні. Мені дозволили переписати її.
– Дозвольте поцікавитися? – Мир уже безцеремонно тягнув руки до записки.
Маша б теж хотіла поцікавитися.
Хотіла так сильно, що навіть стала навшпиньки, хоча зрозуміло – наблизити до бажаного це її ніяк не могло.
– Забобони. Неосвіченість. Темнота, – охарактеризував своє ставлення до прочитаного Мир Красавицький. – Та що я! – не дав він вусаню вставити слово. – Скажіть мені, незручнозносному, де витвір ваш читати? Толстой ви наш! Чекатимемо-с із нетерпінням! Ви весь – чарівність! То де? Де?
– У «Киевлянине», якщо завгодно. Матиму за честь. Пробачте, поспішаю. – Пан закрив книжку і, коротко кивнувши настирному франту, квапливо пішов геть.
– Виходить, таки журналіст. – Мир повернувся до Маші. – Ну, як я його?
– Ти швидко навчаєшся, – похвалила вона.
– На, бери. Я знав, що тобі захочеться прочитати. – Красавицький протягував їй записку.
– Ти вкрав у нього?! – обімліла студентка.
– Спритно?!
– Але негарно, – присоромила його Ковальова.
Однак розгорнула й жадібно прочитала:
На острові Кияні, на морі Окияні стоїть дуб-стародуб.
На тому дубі-стародубі лежить ліжко тесове.
На тому ліжку лежить перина пухова.
На тій перині лежить змія-Катерина та дві сестри її…
Зміе-Катерино та дві сестри її, зберіть усіх своїх зміїв та змій. Їх тринадцять сестер, їх тринадцять братів: залеглі, підпічні, шпаринні, дворові, підгорожні, подорожні, лісові, садові, яку я не згадаю, нагадайте собі самі, найлютіша – голківниця переяра. Зберіть їх та спитайте, котра з них пожартувала, свою отруту пустила хрещеному тілу Вітчизни-Русі.
Я вас прошу, зміє Катерино та дві сестри її, вийміть свою отруту з хрещеного тіла Русі! Якщо ж ви не допоможете, отруту свою не виймете, жалітимуся янголу архангелу небесному, грізному, з точеною пікою, з гартованим мечем. Він вас поб'є, він вас спалить, попіл ваш в океан-море винесе, виведе все плем 'я та рід.
Ось вам одне відмовляння. Сто їх тринадцять відмовлянь вам.
Машу пересмикнуло так, наче її тіло пронизав електричний розряд, що засяяв над Хрещатиком у 1892.
«Змія-Катерина…»
«К+2»! «Змія-Катерина та дві сестри її»!
«AAA не розіллє…»
– Щось сталося? – негайно занепокоївся Мир.
– Я не розумію зв'язку…
Маша не бачила жодного зв'язку між Катею, дивним замовлянням (що аж ніяк не вписувалося в історію Анни й Ліри) та Анною Ахматовою (яка в трамвайній історії участі зовсім не брала).
– І
