style="font-size:15px;"> Ехе-хех…
Києвиця кинула прощальний погляд на засніжені залишки Золотих воріт – справжніх! – не перетворених іще на помпезну оперну декорацію.
Із сумом подивилася туди, де за двома поворотами ховався Найчудовіший у світі Володимирський собор, іще закритий, не лише для відьом – для всіх відвідувачів.
«Його відкриють у 1896 році – до 900-річчя хрещення Русі».
Зітхнула, притисла до грудей безцінний трофей із золотою етикеткою, взяла Мира за руку, прочитала закляття і, не рушаючи з місця, переступила сто десять років.
Над ними вивищувався псевдосередньовічний рожевий замок з крилатими химерами, що підтримували Вежу з казковим тонко-шпилевим ковпаком.
Навкруги було літо.
У шубці відразу стало спекотно й незручно. Мир стягнув з голови циліндр, що відразу став блазнівським, і взявся вилазити з пальта.
Маша поглянула на годинник.
Йдучи в Минуле, вона засікла час: 13.01.
Нині «Чайка» на її руці показувала: 13.02.
Виходило, променад 1894-м або -5 роком зайняв рівно хвилину за реальним часом…
Збоку відразу почулося:
– Слава Вам, Ясна Києвице!
Маша здригнулася – перед нею стояла напівгола відьма, яку вона зустріла на алеї Гімназистів.
– Дозвольте сказати, моя Ясна Пані, – попросила вона.
Маша швидко кивнула й потягла прохачку через готичну арку, до кам'яного й безлюдного мішка двора.
– Кажіть. Можна в його присутності, – атестувала вона Мирослава.
На обличчі відьми відобразився подив.
Але його змінив страх.
– Я всім серцем на боці Трьох! – захвилювалася дівиця. – Але ви повинні знати, вночі ті, хто проти вас, збираються на четвертій Горі.
– Четверта Лиса Гора – це на Видубичах? – спитала студентка.
– Так. Там, де страчували вбивць.
Маша злегка кивнула головою.
Четверта Лиса значилася й на картах сучасного Києва, і в романі Михайла Булгакова «Біла гвардія» – там, у романі, вибух на видубицькій Лисій Горі теж був кінцем старої й початком нової та страшної – революційної влади.
– Отже, у нас революція, – замислено вивела Маша.
Але і про «білий» роман Булгакова, і про страчених на Лисій Горі Ковальова знала небагато: тільки те, що вбивця Столипіна, київський юрист Дмитро Богров був повішений саме там, на Четвертій.
– Усе дуже погано! – стрекотіла інформаторка. – їх багато. Якщо більшість київських відьом прийде опівночі на Гору, вони проведуть обряд проти вас. Складуть свою силу й передадуть Наступниці.
– Акнір здобуде силу? – зіщулилася Маша. – Дякую… Як вас звати?
– Алла.
– Дякую, Алло, що попередили мене.
Києвиця провела поглядом напівголу відьму. Інформація була, скажімо прямо, безрадісною.
