ти прочитала, – любовно проворкотів Мирослав, – що Микола Гумільов освідчився Ахматовій тут, у ресторані «Європейського» готелю? Можливо, за цим столом!
«Просто підійти і запитати…»
Просто сказати «підійти і запитати»!
Це Даша могла запросто підійти до першого-ліпшого, хто потрапив під руку, й заговорити з ним так, наче він – її рідна й улюблена тітка.
Мир міг – Мир, з його паралізуючою вродою, міг звабити будь-яку представницю протилежної статі іще до того, як підійде до неї і розтулить рота.
Але Мир, що не відмовлявся від знайомства з гімназисткою Горенко, детально пояснив проблематичність такого прожекту.
– Я зроблю, як ти накажеш. Але зрозумій, початок XX – не початок XXI. Тут я можу познайомитися з будь-якою, сподобатися їй та протеревенити з нею годину… І це нормально – тут. А там моя спроба заговорити з незнайомою порядною дамою – вже зневага. А її відповідь – перший крок на панель! Там вихована сімнадцятирічна панночка, що прийшла з кузиною до модистки, й трьох слів не скаже із стороннім чоловіком. Тим паче, якщо він їй сподобається – зніяковіє, зашаріється і замовкне. А з моєю пикою – просто втече. Вирішить, що я лермонтовський Демон-спокусник, який з'явився перед нею, вигулькнувши чи то з пекла, чи то з кабака з поганою репутацією.
Мир був переконливим.
Але в Маші були свої аргументи:
– Я боюся! Я можу піти, підійти, познайомитися. Але я від страху й двох слів не складу докупи. Ти мене знаєш. Я не вмію розмовляти з незнайомими, я і зі знайомими не завжди…
Бесіда відбувалася дорогою додому.
Позаяк там, де час мав значення, він все одно стояв, наче пеньок, а там, де він минав, його було неміряно, назад Маша й Мир пройшли пішки Хрещатиком.
Постояли біля міської ялинки.
Зачекали, поки годинник на вежі Думи проб'є третю годину.
Якусь хвилину зацікавлено вивчали вітрину «ковбасних справ майстра», що влаштував різдвяну виставку ковбас різноманітних сортів, і дружно хихотіли, побачивши там свинячу голову у вінку з рожевих троянд і прикрашений фіалкою окіст.
Потім, зігнувшись, не менш як чверть години з виглядом справдешніх знавців роздивлялися табличку на цоколі будинку:
– покликану нагадувати мешканцям міста, до якої позначки дійшла вода цього дня. Майже до початку XX століття повені в долині Хрещатик траплялися майже постійно, і страшна труба водовідводу заковтувала невинних пішоходів, затягнутих водовертю…
– Слухай, а ходімо в кіно?
Маша округлила очі – так сучасно це прозвучало.
– Мире, – засміялася вона, – як ти складав іспити до того, як забрав мої шпори? Яке кіно? Його ще нема! Перший у світі кіносеанс братів Люм'єр відбудеться в Парижі в грудні 1895 року!
– А зараз який?…
– Наразі січень 1895 або грудень 1894.
– А ось і ні, – уперся одногрупник. – Кіно вже є. Перший кіноапарат
