Реально, ні з лиця ні з росту, – самокритично визнала вона, – а чоловіки липнуть, наче мухи.
Тітка витягла з півметрового короба кримську шкатулку, обліплену різнокольоровими мушлями, зазирнула всередину.
Катя взяла з купи старих паперів поштову листівку.
Царська площа:
«Європейський» готель, перекреслений довгим балконом. Наївний, дореволюційний трамвай. Фонтан «Іван», окреслений клумбою…
Але «Іван» і Катя були не відрекомендовані. «Європейський» знесли в 1947. А філармонія (єдина старожилка площі, що пережила століття завдяки поетові) – до кадру не потрапила.
І Катя не впізнала Київ.
Вона перевернула листівку.
Замість привітань і вітань там стояло одне, непоясниме число:
Катя поглянула на адресу.
Анні Михайлівні, пані Строговій, cm. Ворожба (Півд. – Зах. залізн), Покровська вул., власний будинок.
– прочитала вона вишуканий дореволюційний почерк.
– Хто така Анна Михайлівна Строгова? – спитала Дображанська.
– Та прабабка твоя, та, що на портреті. Дивися… – Тітка вийняла з кримської шкатулки стару брошку. – Бачиш, вона на ній сфотографована? Можна сказати, родинна реліквія.
Катя подивилася на некрасиву Анну Михайлівну.
Голова пращурки, увінчана великою хутряною шапкою а-ля «батько Махно», сиділа на масивній шиї, прикрашеній брошкою.
Праправнучка простягнула руку і прийняла камею зі слонової кістки.
– Саме з неї, прапрабабки нашої, усі негаразди й почалися, – повідала тітка. – Коли батьки твої загинули, я Чарночці так і сказала: «Наша родина точно проклята».
– Проклята? – зацікавилася Катерина.
– А як ще це назвати? – озвалася тітка. – Прабабка твоя під час Першої світової війни загинула зовсім молодою. І мама наша – твоя баба Іра – молодою загинула під час Великої Вітчизняної. Ми з Чарночкою й твоєю мамою сиротами росли. А прапрабабка Анна ще до революції під трамвай потрапила. Про неї навіть у газетах писали. Зараз знайду, у мене десь збереглося… Вона була першою жінкою в Росії, яку задавив трамвай!
– Дивно це, – сказала Катя.
Вона дивилася на свою долоню, відчуваючи, як тіло обсипає колючими мурахами.
Вирізаний на кості жіночий профіль був їй добре знайомий.
Розділ шостий, якому згадується невідомий вусань
…і під штахетину Патріаршої алеї викинуло на укіс бруківки круглий темний предмет. Скотившись з цього укосу, він заскакав бруківкою Бронної.
Це була відрізана голова Берліоза.
– Машо, він буквально кинувся під цей трамвай. Трамвай був невинний, – казав Мир.
Він давно відпустив її плечі. Але Маша так і стояла, уткнувшись носом у його комір.
– Якийсь дивний у нас день, так?
