чудово знала, що саме у світі продається, а що не виставлено на продаж. Так само як і те, що її тітка Тата не належить до другої категорії.
– Тільки, будь ласка, – на диво людяно попросила вона, – без образ. Ви розумна жінка, тітко Тато, завжди були розумною. Ви розумієте, я могла б і не пропонувати вам гроші. Проте вони вам потрібні. А мені треба, щоб розмова була ближче до діла. Тому я пропоную вам угоду.
– А якщо ми розмовлятимемо понад годину? – запитала тітка зі смішком, зміст якого важко було визначити.
– Друга година – друга тисяча.
Тітка помацала зелене намисто.
Помацала поглядом вродливу Катю й несподівано повеселішала:
– Я Чарночці завжди казала: не той характер у дівки, щоб твій номер пройшов. Що ти собі думаєш, сіла дівці на голову з двома шмаркачами й чекаєш, що вона тобі за це подякує? А коли ти пішла з дому, сказала їй: «Пригадай моє слово, вона ще повернеться. Мало не здасться!» Але Чарна завжди була куркою. Якщо вже ти вирішила прибрати до рук чужу квартиру, так дій розумно. А не одною рукою чуже хапати, а другою уявляти себе благодійницею…
Катя, погоджуючись, кивнула, не ставши уточнювати, що «уявляти щось другою рукою» – досить проблематично.
У цілому метафора була живописною.
– Але Чарночка й справді вважала, що якщо вона прожила там шість років, то квартира начебто її… Та ми з нею і не спілкуємося майже. Побачимося, відразу сваримося. Й через тебе в тому числі. Чарна вважає, якщо ти багата, мусиш нам допомагати.
– Ви теж так вважаєте, вірно?
Тітка почала перебирати потерті намистинки.
Різонула:
– У Чарни в голові комунізм! Багаті мають ділитися з бідними, тому що повинні. Рідні мають допомагати одне одному… з тієї самої причини. Тільки ніхто нікому нічого в цьому світі не винний, особливо якщо йому в борг дулю давали. Я Чарночці ще тоді сказала: «Мабуть, Катя в мене вдалася». Я теж дурною зроду не була. Краще б я тебе виховувала.
– Гадаю, – серйозно сказала Катя, – це справді було б краще для всіх.
Вона підійшла до вікна.
Була чи ні тітка Тата колись красунею, за свої шістдесят вона встигла поховати трьох небідних чоловіків і доживала свій вік у будинку на парному боці Хрещатика, з вікон якого проглядала Європейська площа, Кінна у дівоцтві, Царська у заміжжі; філармонія, що колись була Купецьким клубом; і гора Саду, який змінив чимало прізвищ та можновладців…
«Як він тепер називається? – скривилася Катя. – Не пам'ятаю. Хрещатицький? Міський? Та байдуже…»
Хоч би як його називали тепер, у Дображанської не було ніякого бажання привітатися з ним цієї миті.
– Тільки у мене тоді були інші інтереси, – зітхнула тітка. – Гаразд, що ти хотіла дізнатися? Про батьків?
Катя помовчала.
– Як вони загинули?
– Хто знає, – сказала тітка, – вони ж на човні каталися. Що в них там сталося, одному
