цей будинок звели на останньому вільному шматочку тогочасної «абсолютної пустелі».
Відтоді Хрещатик змінювався тільки за рахунок відторгнених ним дерев'яних будівель.
– Ти уявляєш, – збуджено заговорила історичка, – за якихось десять років вулиця знову зміниться. Вона буде зовсім іншою – європейською! І ти знову її не впізнаєш. Ось цей будиночок, – повернулася вона, щоб показати залишений за їхніми спинами кам'яний палац з колонами в класичному стилі, що стояв на місці нинішнього Головпоштамту, – це поштова контора! Його знесуть. А він сорок років був єдиним кам'яним будинком Хрещатика! А там, – розвернулася вона до протилежного боку, – за три роки зведуть «Київський Париж» – Миколаївську вулицю, цирк, театр Соловцова, будинок Гінсбурга – найвищий у всій Росії!
– І це можна буде побачити? – зачаровано спитав Красавицький.
Він дивився на будівлю Думи, що віддалялася від них, увінчану чотирикутною вежею з круглим годинником, із золотим Архангелом Михаїлом на тонкому шпилі.
Архангел злетить зі шпиля у 19-му році.
Дума буде зруйнована 1941. І її лівий сусід – № 22, «Гранд-готель», згорить у 41-му. І правий сусід – № 18, Дворянські збори… І «Grand-Hotel National» – теж згорить. І біржа, декорована рідкісним коростишівським гранітом, – зійде у 41-му.
Усе згорить. Усе кане в Лету.
І від цього, і від того, що буде збудовано – європейського Хрещатика, – залишиться лише шість старих будинків.
– Я покажу тобі! – заприсягнулася Маша. Вона мотнула головою, намагаючись приструнити безладний ентузіазм – проводити екскурсії для одногрупника не входило до її планів.
«Але ж час все одно спинився!»
– Я покажу тобі Хрещатик Булгакова! Знав би ти, як я сама мрію його побачити.
Булгаков…
У грудні 1894 або січні 1895 року Булгаков іще нічого не написав. Не навчився писати.
Йому три роки.
Але він уже народився… ВІН Є!
І в його будинку горить лампа із зеленим абажуром і, як «завжди наприкінці грудня», пахне хвоєю…
Маша швидко торкнулася грудей, де під шубкою на мотузці висів ключ від будинку № 13 на Андріївському узвозі.
Сани зі свистом проминули Царську площу.
Проїхали повз низенький особнячок з колонами (вже викуплений 1894 року відомим російським співаком Слав'янським, уже призначений ним під знос)…
«Як шкода», – щиро поспівчувала особнячку Маша.
…обігнули забитий на зиму фонтан «Іван», альтанку з дерев'яно-різьбленим мереживом даху й пригальмували біля прилеглої до Царського саду «залізної» каплиці, встановленої на пам'ять про дивовижний порятунок царя Олександра II, на честь якого Європейська площа й дістала 1886 року титул – Царської.
Машин нехитрий план цілком себе виправдав. Їм навіть довелося почекати, поки вже знайома bonne підвела двох піших дівчаток до непримітного входу.
Колись Царський сад
