– Київ не міг знайти камінь на його постамент…
До речі, Маша й сама не дуже любила Богдана – володарем її душі був Срібний вік.
І цей вік, що було почав зароджуватися, був перед нею.
– Гаразд, – із жалем сказала вона. – Нічого витрішки купувати. Ми вже пропустили Анну й бонну. Лови Півня.
– Якого півня мені ловити? – не зрозумів Мир.
– Візника, – пояснила Маша, – так їх називали в Києві – Півнями.
– Вони що, усі були підорами?
– Не смій ображати мій Київ! – спалахнула очима вона.
Мій час. Мій Кіевь, Kieff, Kiew, Kiev… Моє МІСТО!
Мир зрозумів її.
– Пробач, – сказав він тихо. – Куди їдемо? – діловито.
– До Царського саду. Я прочитала закляття: побачити те, що нам належить дізнатися. Анекдот.
– Там буде щось смішне?
– Анекдот, – поспіхом повідомила його Ковальова, – тільки в наш час означає щось смішне. А раніше це слово означало цікаву історію. Отже, скоріш за все, ми побачимо, як Анна знайшла свою Ліру. Якщо вона, звісно, її знайшла. Нумо, лови! На санях ми домчимо швидше і перехопимо їх!
Стовпи й фасади будинків прикрашали святкові гірлянди. За традицією велетенська міська ялинка стояла біля будівлі Думи на Хрещатицькій у минулому, нині Думській, у майбутньому – майдані Незалежності.
Тільки зараз ця ялинка була не новорічною, а різдвяною.
Ялинку ставили на Різдво – 24-го, на Святвечір, Надвечір'я Христове.
І, кутаючись у килим, що пах кінським потом і тютюном, із саней Півня, Маша пристрасно вдивлялася в цей – новий – Хрещатик.
– Схоже на село, – прошепотів Мир.
– Неправда. Навпаки.
Як на Машу, з останньої їхньої зустрічі 1884 року Хрещатик підріс, перетворившись з незграбного хлопчини на успішного молодика, – вимахав у три поверхи, навчився манер: нові вітрини, кав'ярні, фотоательє, каналізація та електрика.
Посеред проїжджої частини вишикувалися в ряд чотирнадцять дугових ліхтарів.
Місце, яке менш ніж сто років тому було зовсім пустельним, що його кияни називали «Козячим болотом» – глибока долина між Верхнім Печерськом і Київським акрополем, який стояв на протилежній горі, – вже перетворювалося на «наш Невський проспект». На вулицю 150 крамниць, що вмістилися на 1200 метрах, – чи не найменшій у світі головній вулиці Міста.
– А знаєш, – повернулася Маша до Мира, – у 1886 році якийсь полковник Фабриціус запропонував розширити Хрещатик до Дніпра, знісши гору Царського саду! Добре, що його не послухали.
Хрещатик, що пережив перший напад «будівельної лихоманки», впав у іншу – лихоманку торгову. Вся торгівля з Подолу й Печерська переселилася сюди. Тут можна було купити все – від цвяхів і шпильок до обручок від Маршака, технічних новинок і концертних роялів. Великі й маленькі, що купчилися й витісняли одна одну, крамниці й крамнички окупували перші поверхи усіх будинків…
Включаючи перший поверх Київських дворянських
