борг, не втрачаючи веселості.
– У мене сьогодні все пішло не так, – сказала вона. – Іноді так буває. От учора в мене були прекрасні карти. Я мала сто п’ятдесят додаткових очок три рази поспіль.
Вона підвелася й узяла в руки свою вишиту вечірню сумочку, вже було піднесла руку до чола, щоб прибрати з нього волосся, але в останню мить зупинилася.
– Гадаю, наш господар у сусідній кімнаті, – сказала вона.
Жінка пройшла крізь двері, що з’єднували дві кімнати, а решта гостей пішли слідом за нею.
Містер Шайтана і далі сидів у своєму кріслі біля каміна. Люди за столом з головою поринули в свою гру.
– Контра п’ять треф, – проказала місіс Лоррімер холодним, різким тоном.
– П’ять без козиря.
– Контра п’ять без козиря.
Місіс Олівер підійшла до столу. Здавалося, що цей розіграш має бути дуже цікавий.
Суперінтендант Баттл підійшов разом із нею.
Полковник Рейс попрямував до містера Шайтани, а Пуаро рушив слідом за ним.
– Ми вже будемо йти, містере Шайтана, – сказав Рейс.
Шайтана нічого не відповів. Його голова була закинута вперед, а сам він мав такий вигляд, наче спав. Рейс умить кинув на Пуаро якийсь дивний погляд і підійшов трохи ближче до чоловіка, що спав. Раптом із вуст полковника зірвався якийсь приглушений вигук, і він аж схилився над Шайтаною. Бельгієць моментально опинився поруч із Рейсом і дивився туди, куди показував чоловік, – на щось, що можна було б прийняти за особливо рясно прикрашену шпильку для краватки – але це була не шпилька…
Пуаро нахилився, підняв руку містера Шайтани, відпустив її, і та безвольно впала вниз. Він зустрівся поглядом із Рейсом, в очах якого прочитувалося одне-єдине запитання, і кивнув у відповідь.
– Суперінтенданте Баттл, можна вас на хвильку? – голосно покликав полковник.
Баттл підійшов до чоловіків. Місіс Олівер продовжувала спостерігати за грою, в якій розігрувався контракт «П’ять без козиря. Оголошена контра».
Попри свою зовнішню емоційну відстороненість, суперінтендант Баттл був чоловіком зі спритним розумом. Підійшовши до них, він здійняв брови і сказав низьким голосом:
– Щось не так?
Полковник Рейс кивнув і показав рукою на безмовну постать у кріслі.
Коли Баттл схилився над нею, Пуаро зміг ретельно роздивитися обличчя містера Шайтани. Тепер вираз цього обличчя здавався дещо комічним: рот був розтуленим, а на лиці не залишилося ні грама від звичного таємничо-демонічного образу…
Еркюль Пуаро похитав головою.
Суперінтендант виструнчився. Не торкаючись руками, він оглянув річ, що була схожа на додаткову шпильку для краватки на сорочці містера Шайтани, яка, проте, зовсім не була шпилькою. Він підняв знерухомлену руку і прослідкував, як вона безсило впала назад.
Тоді він підвівся на ноги. Живе втілення професійної відстороненості й військового вишколу, він приготувався взяти на себе контроль над ситуацією.
– Попрошу
