Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.
Явдокія Пилипівна. Та чи воно не годиться? У нас така дочка!
Секлита (бере пляшку і налива зараз чарку та в рот). Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!
Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!
Вихід VIII
Ті ж і Проня.
Проня (аж руками сплеснула). Так і знала! Що це ви, до нас у гості?
Секлита (знов випива чарку). Як бачиш, небого!
Проня. У нас сьогодні не прийомний день.
Секлита. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
Проня. Необразованність! Не розумієте: у нас сьогодні прийому нема!
Секлита. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
Проня. З вами говорити – гороху наїстись!
Секлита. Їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
Проня. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
Явдокія Пилипівна. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович. Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
Проня. Поніма вона у моді толк! (Набік.) Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою – пропала я!
Секлита. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Прокіп Свиридович. Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
Проня. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
Секлита. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!
Явдокія Пилипівна. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!
Проня. Хіба їй розум завадить!
Секлита. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! (П’є.) Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибичайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
Прокіп Свиридович. Та це вже третя.
Проня (до матері). Що ж це ви зі мною робите?
Явдокія Пилипівна. Та я попросю…
Секлита. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викушайте ж! (Налива і подає.)
Прокіп Свиридович (дивиться з страхом на Проню). Та воно конечне… (Простяга боязко руку.)
Проня (до матері). Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Явдокія Пилипівна. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
Прокіп Свиридович. Та одну… уже б час…
Секлита. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
Прокіп Свиридович (озирається і чуха потилицю). Одну б!
Проня. Бо це не шинок.
Секлита. Хіба в шинку тільки й п’ють?
Проня. Раз у раз у шинку, а в
