заростає волоссям. Хворі на певні типи порфірії можуть страждати від психічних розладів та ізолюються від суспільства, яке їх не приймає.
Кількасот років тому за такий набір симптомів могли звинуватити в чаклунстві. Французький екзорцист Анрі Боґе у своїй праці Discours exécrable des Sorciers (1602) хвалиться, що катував, а потім умертвив 600 вовкулаків та відьом (разом із дітьми). «Усі ці чародії мали пошматовані обличчя, руки й ноги, – писав він, – а один був такий спотворений, що в ньому важко було пізнати людину, і мало хто, подивившись на нього, не здригався». Дуже ймовірно, що таке періодичне потьмарення, яке супроводжувалося світлобоязню, породжувало серед легковірного неписьменного суспільства страшну віру в можливість перетворитися на вовкулаку. Зрештою, навіть 74 % фахівців у царині психічного здоров’я переконані, що Місяць може провокувати божевілля.
За старовинним хетським законом, людині, яку робили вигнанцем, казали «віднині ти вовк». Ми й досі часом називаємо самітників «самотніми вовками». Перше людське перевтілення в Овідієвих «Метаморфозах» – перетворення на вовка: так боги карають за жорстокість і канібалізм. Хоч від загрози вовків у Європі вже майже не лишилося сліду, ми досі згадуємо про них, образно описуючи жадібність чи ненаситність: на думку спадають і «вовчий вищир», і «вовчий апетит», і злякані діти, яким прочитали «Червону Шапочку» чи «Трьох поросят». Малюнки вовків, отримані на згадку про наших палеолітичних предків, – одні з найдавніших зразків печерного живопису.
Словом «вервольф», або ж «вовкулака», називають людину, яка фізично перетворилася на вовка. Для форми психозу, що передбачає уявлення себе вовком, в англійській мові є термін «лікантропія». Психіатри поширили його значення на всі різновиди марень про перетворення на тварин, але взагалі їх правильно називати теріантропіями (від грецького therion – «звір»). Пліній вважав ідею ймовірності перевтілення на вовка абсурдною. На його думку, трансформуватися здатна тільки душа: «Про можливість людей ставати вовками, а потім знову повертатися у своє тіло можна певно сказати: брехня».
Англійського короля Якова І (Якова VI Шотландського) дуже цікавило все надприродне. У своїй книжці «Демонологія» (1597) він пише й про вовкулаків: мовляв, «греки їх називають лікантропами, тобто вовчими людьми, але, щиро кажучи,… коли щось таке навіть бувало, здається мені, що причиною був природний надлишок меланхолії». Як бачимо, король вважав лікантропію тимчасовим потьмаренням, психіатричною проблемою, а не фізичною трансформацією. Грецький фізик Марцел Сідійський із ним погоджувався: він писав, що вовкулаки, яких начебто багато було вночі на афінських цвинтарях, – не «перевертні» (так римляни казали на тих, хто вміє перекидатися вовком), а просто божевільні. Візантійський лікар Павло Егінський радив лікувати таких перевертнів щедрим кровопусканням, сном і заспокійливими – майже тим самим, чим зараз лікують порфірію.
