звичними. Я часто стояв у печалі, поки лунав чийсь останній хрип, або помічав охолодження шкіри після невдалої реанімації. Відсутність фізичних змін у момент переходу трохи бентежила: мертве тіло складалося з тих самих елементів, що й за мить до того живе. Рух, у якому мить за миттю народжується життя, просто спинився.
Колись люди вірили, що після смерті душа вилітає крізь роззявлений рот. «Усе життя тримається на нитці, – писав Монтень, – і висить на краєчку губи». Часом нитка надійна й міцна, інколи – тендітна й непевна. Смерть для нього була перериванням старої нитки на життєвому ткацькому верстаті, початком розмотування нової. Зачаття ж, відповідно, – ніби вплітання нової нитки й зародження візерунка на життєвому полотні.
Перший дитячий спогад Леонардо да Вінчі – про те, як червоний шуліка (птах-трупоїд) спустився до нього в колиску й відкрив йому губи хвостом. Шуліки – вправні акробати (вигляд їхнього хвоста надихнув римлян на форму своїх кораблів), і Леонардо уважно за ними спостерігав, креслячи власні літальні машини. Інтерпретацій спогаду багато: одні вбачають у ньому зародження творчого генія, другі – сприйняття своєї винятковості, треті знаходять натяки на гомосексуальність.
Приблизно 1503 року митець зобразив дорослу Діву Марію на колінах у її матері, святої Анни. Марія простягає руки до Ісуса, ніби намагаючись повернути його в сім’ю, але дитина уникає її, обіймаючи натомість ягня, що зазвичай тлумачать як майбутнє жертовне розп’яття.
За часів Леонардо люди вже давно вірили, що Марія завагітніла без сексу. Думка про те, що її зачали так само, набирала прихильників. Тогочасний папа зробив цю думку догматом віри. Кількасот років тому Анна була ключовою постаттю середньовічного культу плодючості: на картинах її зображали з трьома доньками-Маріями й трьома чоловіками. Коли жінки довкола вагітніли по 20—30 разів за життя, кілька вагітностей Анни зробили з неї популярну святу.
Утім, навіть тим, хто не був святим, зародження нового життя видавалося небесною таїною за межами розуміння. Секс точно грав у ньому певну роль, але яку саме – ніхто не здогадувався. Однак Леонардо таки намагався збагнути всі етапи людського життя й дійти до його витоків. На одному зі своїх відомих малюнків, зробленому за десятиліття до картини святої Анни, він спробував зобразити чоловіче й жіноче тіло в розрізі в момент зачаття.
У цій справі він уже мав попередників, але, попри його знання анатомії та досвід розтинів, більшу частину статевої анатомії просто вигадав. За його уявленнями, тілесні рідини перетворюються одна на одну під впливом тепла та роботи м’язів. Особливі канали з’єднують матку з грудьми (він вважав, що грудне молоко утворюється з менструальної крові) і хребтом, звідки до неї потрапляє жіноче сім’я. Чоловічу анатомію було зображено так само нетрадиційно: однією трубкою з’єднано серце зі спинномозковим каналом, по інших із мозку до хребта й пеніса тече
