весь особовий склад полку, від командира до водовоза, складався з кубанських козаків! Але жодного разу за всі роки полк не був у такому піднесеному настрої. Полк радів. Повернулися в Росію! І, зовсім трохи затримавшись, вирушили на фронт! А там усе, для чого народжений козак: хоробрість, молодецтво, вміння, можливість відзначитися в боях, а ще нагороди та позачергові чини. І потрібно поспішати. Війна буде нетривалою. Ось закінчиться ще до прибуття на фронт, і буде просто прикро.
Щоправда, деяким одруженим офіцерам довелося заспокоювати дружин – але на те вони й дружини, щоб сльозами проводжати на війну.
Добре, що більшість офіцерських і козацьких дружин не встигла на вивантаження полку в Баку. І це слава Богу. Не потрібно їм було бачити, який жалюгідний вигляд мав полк після каспійської качки. Козаки – напів хворі, немиті, нечищені, мокрі й зігнуті в три погибелі від холодних дощів. Коні ще гірші – брудні, неприємні на вигляд, ніби їх побила короста. А ще… Усі коні витерли свої хвости об дошки бортів «догола», і тепер ті стирчали, немов качани[21]. І здавалося, що нічого вже не виправиш. Але козаки на те й козаки. Жартами і примовками та за роботою полковою швидко самі оговталися й коней любов’ю відродили. Он які тепер козаки браві й охайні. Сидять біля прочинених дверей теплушок, звісивши ноги, і заливаються піснями й сміхом. А хвости у конячок відростуть. Буде чим відганяти турецьких комарів і ґедзів.
У Тифлісі[22] останній ешелон затримався. Старшини полку зранку відбули в штаб Кавказького фронту. Вільні від чергування офіцери-закаспійці «відбили» кілька столів у переповненому офіцерами вокзальному ресторані. Чи то від службового старанності, чи то від гордості за земляків, а радше заради особистої вигоди, буфетник особливо рекомендував грузинський коньяк. Казав, що кращий від французького. Виготовляє його в Кутаїсі один грузин – Давид Сараджишвілі. Торік цей напій завоював тринадцять медалей на міжнародних виставках. Коньяк виявився чудовим. Фрукти – свіжими й солодкими. Шашлик танув у роті.
Поправивши бездоганно чистий жерьолок[23], сотник Неустроєв вирішив приєднатися до Захарія Герасимовича.
– Здивований, пане осавуле. Здивований…
Захарій Герасимович скосив око на молодого сотника.
– І чим же, пане сотнику?
– Не тільки вашим голосом, а й тим, як майстерно ви його використовуєте. Це не просто спів… Це… Це… Що це?
Захарій Герасимович із подивом подивився на сотника, котрий хапав відкритим ротом повітря, і простежив за його поглядом. Усміхнувся старий служака-осавул, якому вже було за тридцять. Але не встиг ані слова сказати, ані стримати свого товариша по службі.
А той уже кроків за двадцять розпікав дев’ятьох козаків. І, правду кажучи, було за що. Всяке буває на війні, коли йдуть бої, коли доводиться здійснювати багатокілометрові марші або місяцями сидіти в окопах. Але щоб у такому вигляді висуватися на фронт? Це просто принизливо для російської
Зі спогадів Федора Івановича Єлісєєва «Козаки на Кавказькому фронті, 1914—1917».
Російська назва грузинської столиці Тбілісі, вживалася до 1936 року.
Комір на сорочці.
