не треба!
Але анархові в цю хвилину несподівано прийшло на думку самому кинути запитання.
– А скажіть мені, – сказав він, і йому йокнуло в грудях. – Ви справді думаєте, що я боюся вас?
Карно не здивувався, ніби давно вже чекав на це запитання.
– Так! думаю!
– А чому ви й досі мені нічого про це не сказали?
– Я бачу, що я не помилився, – засміявся Карно. – Знаєте, мені смішно: така махина, а боїтесь такої маленької людини. Мені, бачите, здалося, що ви – гістерик.
– Хі… хі… Тавонароля, – захіхікав дідок і поліз до того пенька, що на ньому сидів анарх.
Анархові стисло горло спазмами, і він пізнав приплив тваринної радости: все це, значить, з’ясовується просто – він гістерик. Нічого особливого нема. І ніби боячись, що хтось розділить із ним цю радість, він навіть хитренько всміхнувся й опустив голову.
Метранпаж уважно дивився на те місце в комишах, де поринув дурень, і мовчав. Дідок підліз уже і, виставивши гнилі зуби, хіхікав.
Далі, мов крізь сон, він чув, як Карно говорив про Майю. Карно питав: відкіля вона? Анарх не знає? – І підморгнув. Він, безперечно, любить (не тільки цей дідок) гарних смаковитих дівчат. Знаєте, він любить, коли в дівчини білі литки й вона вся пухка. Знаєте – ляжеш на неї, і здається, що ліг на пуховик.
У такому ж дусі незграбними фразами, цинічними до безглуздя, метранпаж говорив із чверть години. Анарх за цей час не промовив жодного слова. Він тепер певний був, що все це – примара, що ніякого метранпажа в дійсності нема, що завтра він прокинеться й буде реготати з себе. Він рішив покірно вислухати Карно, свідомо приймаючи його, як фантом… Можливо, нарешті, він сидить десь зовсім не на луках, а в ізольованому помешканні. Завтра він прокинеться й побачить – нічого нема!
– Значить, за малинкою ходите?.. Ну, і ходіть!.. З Майї гарна малинка, – говорив метранпаж.
Анарх і на це не реагував. Мов волохата статуя, сидів він на пеньку й дивився собі під ноги. – Збоку хіхікав дідок.
Потім він підвівся і, похитуючись, пішов до санаторійної зони.
По дорозі він зустрів сестру Катрю.
– Знаєте, – сказала вона, – я за ніч проглинула мало не триста сторінок. Але я не відкрила жодної сторінки життя. Я думала раніш, що я мало працюю, а тепер я бачу, що я просто бездарна людина.
Анарх подивився на сестру Катрю й раптом скинувся: Що ж, і вона фантом? – Ах, яка глупота!..
– Слухайте, – звернувся він до неї, протираючи очі, – як ви гадаєте: я сплю, чи це…
– Що це? – підхопила сестра Катря.
– Ах, Боже мій! Я вас питаю: це сон, що я з вами говорю, чи це дійсність?
Сестра Катря подивилася на свого співбесідника, і він їй здався, очевидно, дуже комічним. Вона, здається, перший раз щиро засміялась. Сестра Катря взяла анарха за руку, вивела з гущавини, поставила на соняшний бік і прямо подивилась йому в очі. Звичайно, вона зрозуміла цю виходку, як бажання його трохи пожартувати з нею.
Після
