style="font-size:15px;"> – Знаєте, я можу зробити багато припущень. Але й це вам нічого не скаже. Я знаю тільки одно: Майя – надзвичайна егоїстка. У неї, безперечно є якийсь біль, і от вона замість того, щоб самій носити вагу цього болю, звалює його на чужі плечі. Це – факт, і ви не одмовитесь од цього, поскільки частину цієї ваги й ви носите. І взагалі я можу сказати, що Майїне промешкання на санаторійній зоні скінчиться якоюсь нісенітницею. В данім разі я покладаюсь на свою інтуїцію.
Анарх згадав Майїн тихий негарний смішок, і цей смішок викликав – ні з того ні з сього – образ метранпажа. І знову неясна тривога зародилася в нім. Але навкруги було так дзвінко, так бадьоро, що все темне, що постало, ураз розсіялось.
– Я гадаю, що ви прибільшуєте! – сказав він, беручи під руку сестру Катрю й направляючись за нею до кручі.
– Ви так хочете зараз вірити – хай буде так.
– Знаєте що? Давайте покинемо про це! – сказав він і зідхнув.
Сестра Катря фаркнула й нервно поправила свій чорненький бантик.
– Пробачте! – тихо сказала вона. – Я й сама не помітила, як зайшла так далеко.
– Ні, я зовсім не про це. Я кажу: давайте виберемо веселішу тему. Бачите, який прекрасний ранок?
Вони зупинились над кручею. Праворуч у підніжжя гори текла ріка. На поверхні їй сковзались верховоди. Далі легко хвилювались комиші. В далині по звертистій металевій лінії маячів ранковий човен: рибалка й ятері. І не знати, хто сіяв, хто просівав голубий порох під кручі. І не знати, відкіля так п’яно пахли берези.
– І правда гарно! – сказала сестра Катря. – Я завше, коли бачу перед собою голубе небо, згадую чомусь біленький фартушок, що його носила в гімназії. І, знаєте, коли я окунуся з головою в якийсь позитивізм або в «критику чистого розуму», мені здається, що я шукаю там саме його – цей фартушок – біленький, як перший далекий сніг.
– Цікаві асоціації.
– І навіть більше того, – сказала сестра Катря. – І тепер після громадянської війни, саме тепер, коли всюди якось посіріло, мені здається, що я вдруге загубила цей біленький фартушок. Фартушок, мабуть, символ радости.
Анарх хотів був щось сказати, але в цю хвилину розтявся недалеко оклик.
– Савонаролечко!
Сестра Катря здригнула й сказала, увільняючи свою руку:
– До побачення. Я піду!
Він одступив на крок. Він не затримував дівчини. Сестра Катря відійшла вбік і скоро зникла в зарості.
Анарх подивився вниз: крізь гущавину продирались – Майя й Хлоня. Іншого разу він був би цілком задоволений. Після останньої суперечки, коли Майя назвала його «сволоччю», анарх досі не почув од неї жодного слова. Тепер, хоч і знав, що Майя йшла миритися, не тільки не відчув радости, як завжди було з ним, а скоріш був незадоволений.
Перший збіг на командну висоту Хлоня. Він привітався з анархом і пішов до дальньої кручі. Скоро на висоті була й Майя.
– Чижик-пижик! Руку! Мир! – сказала вона.
Майя, очевидно, нарочито розпустила волосся й
