Клава й Вовчик теж підвелись. Підвелася й Аґлая.
– Я передчувала, що з цієї зустрічі нічого гарного не вийде, – сказала тьотя Клава.
– А що ж мусіло вийти? – наївно спитав лінгвіст.
Дама легенько посіпала його за ніс і подала свою руку для поцілунку. Вона нарешті заспокоїлась і сказала йому, щоб він завтра приходив до них із Карамазовим: мовляв, чому ж не проїхатись у город К. на кілька годин. Словом, треба ще познайомитись із К. Поїздка, мабуть, буде цікава, бо година прекрасна й потім на пароплаві можна набратися нових вражінь. Товариш Вовчик погодився. Тоді тьотя Клава взяла під руку Карамазова і зробила і йому таку ж пропозицію.
Дмитрій теж погодився і, скинувши на плече тьоті Клавину парасольку, пропустив уперед Аґлаю й Ганну: і та і друга цілу дорогу йшли мовчки.
– А все-таки весело жити «на етом свєтє, господа», – сказала Аґлая. – Це здається твої, Дімі, слова?
Карамазов мовчав. Він замислився. Він думав про те, про що недавно говорила Аґлая, і мислі йому наздоганяли одна одну. Він і справді стикнувся з цікавою дівчиною. І йому тепер уперто лізло в голову, що ця зустріч може скінчитися маленькою драмою і що в цій драмі головними особами будуть, очевидно, троє: він, Аґлая та Ганна.
– Товариство, – сказав товариш Вовчик. – А хто з вас розплачувався з І. Л. Карасиком?
Лінгвістові відповіла мовчанка: очевидно ніхто про це й не подумав.
– Ну, таке відношення до крамаря я можу назвати тільки свинством.
– Нічого подібного, – сказала тьотя Клава. – За І. Л. Карасика нічого турбуватись: коли він сьогодні не взяв, то візьме завтра. І завтра йому краще брати, бо завтра ви в нього ще щось купите.
– А воно й правда! – погодився лінгвіст. – Розрахунок правильний. Якийсь Перерепенко до цього ніколи не додумається.
VII
Коли приятелі підійшли на другий день до того будинку, де квартирували дачниці, їх зустріла Аґлая незадоволеним обличчям і сказала, що кавалерам зовсім не личить спізнюватися на цілих півгодини. Словом, тьотя Клава розгнівалась і поїхала сама. Аґлая, звичайно, на них уже не гнівається і просить їх зайти в кімнату. До речі, вони познайомляться і з Женею (мужчина в золотому пенсне). У нього зараз страшенно болить якийсь зуб… очевидно зуб кастрованої мудрости.
– Прошу! – сказала Аґлая й відчинила двері. – Заходьте, панове-товариство!
На друзів війнуло вишуканою парфюмерією. Пахла пудра, пахли духи, і здавалось, що кожний закуток і кожна річ цього помешкання набралась приїсного запаху. На туалетному столі стояло кілька ваз із квітами, на вікнах лежали французькі романи. Товариш Вовчик почав було розмову про вчорашній вечір. Але Аґлая, очевидно, не мала охоти говорити про це.
– Мені здається, що я вчора така ж була, як і завжди, – сказала вона.
– Безперечно! – поспішив погодитись лінгвіст і, положивши на вікно якийсь старомодний французький роман, що його встиг уже переглянути, сказав:
– Ну, а де ж ваш мужчина в золотому пенсне?
– А
