у спальні на горішньому поверсі садиби Данґеннон, може підвести його останньої миті? Невже йому доведеться пережити тишу, що означатиме невдачу?
Шістдесят секунд…
Він пошепки почав рахувати секунди.
– П’ятдесят дев’ять, п’ятдесят вісім, п’ятдесят сім, п’ятдесят шість…
Чи п’яничка, який дрімав у кріслі вітальні, чекав часом не на нього? Чи міг би він зараз перебувати на шляху до його каюти?
– Сорок дев’ять, сорок вісім, сорок сім, сорок шість…
Чи могли замінити лілії, викинути, прибрати? Може, у пані Кліфтон алергія на пилок?
– Тридцять дев’ять, тридцять вісім, тридцять сім, тридцять шість…
Може, вдерлися до каюти лорда Ґленартура і знайшли там відчинену валізу?
– Двадцять дев’ять, двадцять вісім, двадцять сім, двадцять шість…
А може, вже повсюди шукають чоловіка, який вислизнув із туалету в салоні першого класу?
– Дев’ятнадцять, вісімнадцять, сімнадцять, шістнадцять…
Якщо вони… він вчепився в краї двоярусного ліжка, заплющив очі й почав рахувати вголос:
– Дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два, один…
Він перестав рахувати й розклепив повіки. Нічого. Лише моторошна тиша, яка завжди означає невдачу. Він схилив голову й помолився Богові, в якого не вірив. І тієї миті пролунав вибух такої потужності, що його кинуло об стіну каюти, як листок у шторм. Він ледве звівся на ноги й усміхнувся, коли почув людські зойки. І міг лише гадати, скільком пасажирам на горішній палубі вдалося вижити.
Гаррі й Емма
1964–1965
1
– Її королівська величність, – пробурмотів Гаррі, виходячи зі сонної дрімоти.
Він сів, засвітив нічник, а потім вислизнув із ліжка й швидко підійшов до вази з ліліями. Вдруге перечитав привітання від королеви-матері. «Дякую за незабутній день у Бристолі. Сподіваюся, що мій другий дім вдало здійснить своє прем’єрне плавання». Він був підписаний «Її королівська величність Єлизавета, королева-мати».
– Це розповсюджена помилка, – сказав Гаррі. – Як я міг її пропустити?
Він схопив халат й увімкнув горішнє світло.
– Уже час вставати? – запитав сонний голос.
– Атож, – сказав Гаррі. – У нас проблема.
Емма, примружившись, поглянула на свій годинник біля ліжка.
– Але всього лише третя, – запротестувала вона, видивляючись на свого чоловіка, який пильно розглядав лілії. – То в чому проблема?
– Королеву-матір не називають її королівською величністю.
– Усі це знають, – не здавалася Емма, все ще перебуваючи у полоні сну.
– Усі, окрім тих, хто надіслав ці квіти. Вони не знали, що правильно звертатися до королеви-матері не її королівська величність, а її королівська
