лишилася в їхніх тілах, вони підкинули вазу в повітря, і вона пролетіла над поруччям.
Коли вантаж падав, Гаррі був упевнений, що той приземлиться на палубу або у кращому разі натрапить на поруччя, але він минув їх за кілька дюймів і впав у море зі слабким плюскотом. Джайлз переможно звів руки вгору і вигукнув:
– Алілуя!
За кілька секунд бомба вибухнула, жбурнувши їх обох на палубу.
2
Кевін Рафферті увімкнув табличку «Вільний», як тільки побачив, що Мартінес виходить зі своєї оселі на Ітон-сквер. Наказ був чіткий: якщо клієнт спробує чкурнути, доведеться визнати, що він не має наміру виплачувати другий транш, який заборгував за вибух на «Бекінґемі», тож його доведеться покарати належним чином.
Ці дії санкціонував районний командир ІРА в Белфасті. Єдиною зміною, з якою він погодився, було те, що Кевін сам може обрати, кого із двох синів дона Педро Мартінеса можна прибрати. Однак і Дієго, і Луїс уже накивали п’ятами до Арґентини і, вочевидь, не мали наміру повертатися до Англії, тож дон Педро залишився єдиним кандидатом на роль жертви.
– Хітроу, – наказав Мартінес, сідаючи в таксі.
Рафферті виїхав із Ітон-сквер і поїхав по Слоун-стрит у бік мосту Баттерсі, ігноруючи галасливі протести на задньому сидінні. О четвертій ранку, коли дощ іще періщив, він проминув лише десяток автомобілів, перш ніж опинився на мосту. За кілька хвилин він загальмував біля безлюдного складу в Ламбеті. Коли переконався, що навколо нікого немає, вибрався з таксі, хутко відімкнув іржаву колодку на вхідних дверях будівлі й заїхав досередини. Розвернув таксі так, аби було готове до швидкої втечі, щойно роботу буде виконано.
Рафферті замкнув двері й запалив голу, вкриту пилом жарівку, що звисала з балки посеред кімнати. Дістав пістолет із внутрішньої кишені й повернувся до автівки. Хоча він був удвічі молодший за Мартінеса й удвічі дужчий, усе ж не міг дозволити собі ризикувати. Коли чоловік вважає, що ось-ось помре, адреналін зашкалює, жертва може перетворитися на надлюдину і чинити неабиякий опір, прагнучи вижити. Крім цього, Рафферті підозрював, що Мартінес уже не вперше стояв на порозі смерті. Але цього разу це вже буде без варіантів.
Він відчинив задні дверцята автівки й махнув Мартінесу револьвером, наказуючи вийти.
– Це гроші, які я мав вам віддати, – сказав чоловік, підіймаючи торбу. – Ви сподівалися заскочити мене в Хітроу, чи не так?
Якби там була вся сума, Рафферті знав, що йому доведеться зберегти клієнту життя.
– Двісті п’ятдесят тисяч фунтів?
– Ні, але тут більше двадцяти трьох тисяч. Це перший внесок, ви ж розумієте. Решта – вдома і якщо ми туди повернемося…
Водій знав, що будинок на Ітон-сквер, разом із усіма іншими активами дона Педро, вже належав банку. Мартінес явно сподівався дістатися до летовища до того, як ІРА дізнається, що він не має наміру виконувати свою частину угоди.
Рафферті підхопив торбу й закинув її на заднє сидіння автівки. Він вирішив зробити смерть
