Гаррі на її призначення головою ради директорів. Саме він, подумала вона, й сповістив її про проблему, а потім її й вирішив.
– Мені не треба нагадувати, що все, що ми сьогодні обговоримо, має залишатися в суворій таємниці. Не буде перебільшенням припустити, що все майбутнє «Судноплавної компанії Беррінґтонів», не кажучи вже про безпеку всіх присутніх на борту, поставлене на карту, – оголосила вона.
Емма поглянула на порядок денний, який підготував Філіп Вебстер, секретар компанії, за день до відбуття з Ейвонмута. Той уже безнадійно застарів. У новому порядку денному залишався тільки один пункт, і це, безумовно, буде єдиним, що необхідно обговорити цього дня.
– Почну, – вела далі Емма, – з неофіційного звіту про те що сталося вдосвіта цього ранку, а тоді ми маємо вирішити, який напрямок дій потрібно обрати. Мене розбудив мій чоловік близько третьої…
За двадцять хвилин Емма лише раз зазирнула у свій нотатник. Вона мала відчуття, ніби охопила все, що сталося вночі, проте визнала, що не може передбачити майбутнє.
– Це нам так зійде з рук? – не повірив адмірал, щойно Емма запропонувала ставити питання.
– Більшість пасажирів, без сумніву, прийняли пояснення капітана, – вона перегорнула сторінку свого нотатника. – Однак маємо скарги від тридцяти чотирьох пасажирів. Усі, окрім одного, погодилися на одне безкоштовне плавання на «Бекінґемі» на вибір у майбутньому як компенсацію.
– Можете бути певні, що їх буде набагато більше, – озвався Боб Бінґем, його звична безцеремонність, притаманна представникам північних країн, переважала зовні спокійну поведінку старших членів правління.
– Що змушує вас так казати? – запитала Емма.
– Тільки-но інші пасажири дізнаються, що все, що їм потрібно зробити, – це написати скаргу, щоб отримати безкоштовну поїздку, більшість із них одразу помчить до своїх кают за авторучкою та папером.
– Можливо, не всі думають так, як ви, – втрутився адмірал.
– Саме тому я і входжу до ради директорів, – відрубав Бінґем, не поступаючись.
– Ви сказали, пані голово, що всі, окрім одного пасажира, вдовольнилися пропозицією безкоштовної поїздки, – нагадав Джим Ноулс.
– Так, – підтвердила Емма. – На жаль, один американський пасажир погрожує подати позов на компанію. Він каже, що був на палубі вдосвіта вранці, від флоту не було ні слуху ні духу, але він все одно зламав ногу.
І тут усі члени ради заговорили водночас.
Емма чекала, поки вони вгамуються.
– У мене призначена зустріч із цим паном, – звірилася вона з паперами, – Гейденом Ранкіном о дванадцятій.
– Скільки ще американців є на борту? – поцікавився Бінґем.
– Близько сотні. А чому ви питаєте, Бобе?
– Будемо сподіватися, що небагато хто з них є юристами, які намовляють позиватися потенційних клієнтів, інакше ми зав’язнемо в судах
