відвідати «Метрополітен», Централ-парк, Сарді та музей Фрика.
– Улюблений музей Джессіки, – нагадала Емма.
– Хоча вона туди так і не потрапила, – зауважив Себ.
– І дня не минає, щоб я не сумувала за нею, – зітхнула Емма.
– А я хотіла б знати її краще, – сказала Сем.
– Я сприймав як належне, – зронив Себ, – що помру раніше за молодшу сестру.
І, бажаючи змінити тему, запитав:
– То ми навіть не навідаємося в якісь нічні клуби?
– Немає часу на такі дурниці, – заперечила Саманта. – У будь-якому разі батько дістав для нас квитки до театру.
– Що за вистава? – зацікавилася Емма.
– «Хелло, Доллі!»[3].
– А це не занадто фривольно? – втрутився Гаррі.
– Батько вважає, що навіть ваґнерівський «Перстень нібелунга» занадто викличний, – пояснив Себ, перш ніж запитати: – А де дядько Джайлз?
– Він був одним із перших, хто покинув корабель, – відповіла Емма, коли офіціант налив їй другу філіжанку кави. – Наш посол відвіз його до Організації Об’єднаних Націй, аби вони могли переглянути його промову перед денним засіданням.
– Можливо, нам також варто спробувати прилаштуватися в ООН? – запропонувала Саманта.
– Я так не думаю, – не погодився Себ. – Останнього разу, коли я був присутній на одному з виступів свого дядька, у нього після цього стався серцевий напад і він не зміг стати лідером Лейбористської партії.
– Ти про це раніше ніколи не згадував.
– Є ще багато такого, що ти не знаєш про нашу сім’ю, – зізнався Себ.
– Я тут собі згадав, – втрутився Гаррі, – що іще не привітав тебе з обранням до складу ради директорів.
– Дякую, тату. А тепер, коли я прочитав протоколи останньої зустрічі, то вже не можу дочекатися, – Себ підвів очі й зустрів тривожний погляд своєї матері, – зустрічі з іншими членами правління, особливо з адміралом.
– Він такий один-єдиний, – сказала Емма, все ще міркуючи, чи не стане наступне засідання ради директорів для неї останнім, адже якщо правда випливе на поверхню, їй не залишиться іншого вибору, окрім відставки.
Однак коли спогади про той перший ранок у морі почали згасати, жінка розслабилася й почувалася трохи впевненіше тепер, коли «Бекінґем» причалив у Нью-Йорку. Вона поглянула в ілюмінатор. Скільки оком сягнути, внизу проходу не було від представників преси, котрі юрмилася й вигукували запитання, поки блимали фотоспалахи. Можливо, їх більше цікавив результат президентських виборів. Але вона так і не зітхне з полегшенням, доки «Бекінґем» не відпливе у зворотний рейс до Ейвонмута.
– А як ти плануєш провести цей день, тату? – запитав Себ, повертаючи Емму із її роздумів.
– Обідаю зі своїм видавцем Гарольдом Гінзбурґом. Без сумніву, дізнаюся, що він запланував для моєї останньої книжки і що він про неї думає.
– Чи
«
