style="font-size:15px;"> – Її надрукували, але Бабакова заарештували задовго до того, як її наклад дістався до книжкових полиць, а після показового судового розгляду його засудили до двадцяти років позбавлення волі без права на оскарження.
– Що лише збуджує інтерес. Що ж такого може бути в цій книзі, щоб у Радянському Союзі її заборонили?
– Уявлення не маю, – сказав Гаррі. – Але знаю, що всі примірники «Дядька Джо» вилучили з книгарень упродовж кількох годин після публікації. Видавництво закрили, Бабакова заарештували, і його ніхто не бачив з того часу. Якщо десь є примірник, я маю намір його знайти, коли поїду на міжнародну книжкову конференцію до Москви в травні.
– Якщо до ваших рук потрапить цей примірник, я б хотів, щоб його переклали й опублікували тут, бо можу гарантувати, що це не тільки стане справжнім бестселером, але й нарешті викриє Сталіна як таке ж утілення зла, як Гітлер. Зауважте, що в Росії копиця сіна, в якій доведеться шукати цю голку, дуже висока.
– Це правда, але я вирішив з’ясувати, що міг розповісти Бабаков. Не забувайте, що він був особистим тлумачем Сталіна упродовж тринадцяти років, тому мало хто має краще розуміння режиму. Хоча навіть він не передбачав, як відреагує КДБ, коли він вирішить опублікувати свою версію того, безпосереднім свідком чого він був.
– А тепер, коли давні союзники Сталіна усунули Хрущова й знову опинилися при владі, без сумніву, дехто з них має причини зберігати цю таємницю.
– Як і правду про смерть Сталіна, – додав Гаррі.
– Я зроду не бачив, щоб ви так чимось переймалися, – зауважив Гінзбурґ. – Але вам, можливо, буде краще не тикати палицею у великого ведмедя. Новий жорсткий режим, здається, мало шанує права людини, з якої країни ви б не приїхали.
– Який тоді сенс бути президентом ПЕН-клубу, якщо я не можу висловлювати свої погляди?
Годинник на полиці коминка за плечима Гінзбурґа вдарив дванадцяту.
– Чому б нам не пообідати в моєму клубі? Можемо обговорити менш суперечливі питання, до прикладу, плани Себастьяна.
– Гадаю, він наміряється освідчитися американській дівчині.
– Я завжди знав, що той хлопчик тямущий, – сказав Гінзбурґ.
Поки Саманта і Себ милувалися вітринами крамниць на П’ятій авеню, а Гаррі насолоджувався стейком у Гарвардському клубі зі своїм видавцем, одне жовте таксі зупинилося біля ошатної брунатної кам’яниці на розі Шістдесят четвертої та Парк- авеню.
Емма вибралася, тримаючи під пахвою коробку для взуття з логотипом Crockett & Jones на кришці. Всередині була пара черевиків дев’ятого розміру, виготовлених на замовлення, які, як вона знала, ідеально пасуватимуть її двоюрідному братові Алістеру, адже він завжди купує взуття лише на Джермін- стрит.
Коли Емма кинула погляд на блискучий мідний молоточок на вхідних дверях, то згадала, коли вперше піднялася цими сходами. Молода жінка, ледь не підліток, вона тряслася, як осика, й прагнула накивати п’ятами. Але всі свої гроші витратила на подорож до Америки й не знала, до кого ще може
