ти теж хочеш з роботи чкурнути?
– Сподіваюсь, ви про це нікому не розповісте.
Дядя Юра припинив зварювати залізяки, підняв маску, кинув на Спартака напружений погляд и процідив:
– А яке моє діло, хто куди?! У мене справи, а ти роби, що хочеш.
– Я ввечері ще приїду, а за устаткуванням і Рачок послідкує.
Дядя Юра лише рукою махнув і повернувся до роботи. А молодий чоловік піднявся на другий поверх в загальну кімнату, одягнувся, пробурмотів: «Я надовго, але ще повернуся», – й побіг коридором до виходу з корпусу. На ходу перевірив, чи лежить в його кишені мішечок з попелом…
Колись давно, ще під час навчання у школі, спаливши зошит зі своїм дебютним НФ-оповіданням «Політ в один кінець», Спартак відтоді саме так вчиняв і з усіма іншими чернетками. По-перше, для молодого чоловіка була нестерпною сама лише думка про те, що написані ним на папері слова гнитимуть десь на звалищі, то нехай краще підуть попелом!.. По-друге, це було дуже красиво, й від самого по собі процесу спалювання він отримував неабияке задоволення. А по-третє, прочитавши «Майстра і Маргариту», Спартак зрозумів: рукописи таки справді не горять, – але чернеток сказане не стосується! Можливо, його рукописи з часом опублікують, але в чернетки, сповнені пошуків і сумнівів, не мусить зазирати ніхто інший…
Тим паче зараз йшлося не про якесь там НФ-оповідання газетного формату і навіть не про повість, а про містичний роман «Апокаліпсис по-київськи» з його «Вектором київських катастроф ХХ століття», з образами людей, загиблих жахливою смертю під час Голодомору, розстріляних в Бабиному Яру, потоплих у селевому потоці Куренівської трагедії, вбитих «мирним атомом» в результаті аварії на ЧАЕС… Відновити по пам’яті ТАКИЙ роман, від першого до останнього рядка просякнутий людським болем, горем і слізьми – це була по-справжньому пекельна робота! Тим не менш, Спартак з нею успішно впорався.
І коли його творіння було передруковано з чернеток набіло на друкарській машинці їхньої лабораторії (одну сторінку він друкував зранку, ще до початку робочого дня, другу сторінку – в обід, третю – по закінченні роботи), молодий чоловік чітко зрозумів: його «Апокаліпсис по-київськи» вийшов незвичайним в усіх відношеннях, отож і вчинити з чернетками роману він просто мусить не так, як з іншими. Тим паче, наближалося 13 березня 1992 року – 31-ші роковини Куренівської трагедії!..
Отож в минулі вихідні він попервах вчинив, як і зазвичай: дістався одним з «дарницьких» трамваїв до Пішохідного мосту, перейшов на Труханів острів, відшукав одне зі старих згарищ, на якому туристи в теплий сезон смажили шашлики, назбирав хмизу, очерету і сухої трави, розвів багаття і ретельно – аркуш за аркушем, зошит за зошитом спалив на ньому всі чернетки. Однак утворений внаслідок цього попіл на цей раз не закидав золотавим дніпровським пісочком, але ретельно зібрав у полотняний мішечок, в яких вони в інституті зазвичай носили на аналіз спаяні або ж термооброблені металеві зразки.
Цей попіл був потрібен Спартакові для своєрідного «звіту мертвим». Звісно, від такого задуму за версту
