.

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу - страница 20

Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
 -

Скачать книгу

Бідо-о-осику-у-у!..

      – Відчепися.

      – Ну, това-а-аришу Бідо-о-ола-а-ах-х-х!..

      – Курлико, я сказав: іди в п*зду!.. Тим паче я тобі тепер не товариш.

      – Хіба?! А хто ж тоді…

      – Я тобі тепер не товариш у тому сесі… Ой – у тому сенсі, звісно, що ми тепер усі різко і водночас стали панами.

      – Ні, Бідосику, в нашій «конторі», як і в армії, усі й досі величають один одного «товаришами».

      – Курлико!..

      – Шо?..

      – Ти диви мені, легше нашшот «контори» нашої!..

      – А хто нас почує?!

      – Ну-у-у, все ж таки… Для порядку.

      Нова мовчанка. І раптом він здався:

      – Гаразд, зараз розповім, як усе те сталося, ще раз.

      – Ану-ну-ну!..

      Перезбуджений Курлика аж підстрибнув на стільці.

      – Отже, слухай. Отже, я у відрядженні, значицця… У відрядженні, так.

      – Так, у відрядженні. А далі?..

      – А далі?.. А далі йду я по Москві, значицця… Як у пісні зовсім…

      І Бідосик заспівав, а Курлика майже одразу підхопив:

      А я иду, шагаю по Москве,

      А я пройти еще смогу

      Слоеный Тихий океан

      И тундру, и тайгу-у-у!..[15]

      – Стоп! – раптом гримнув Курлика.

      – Чого б це раптом?.. – здивувався Бідосик.

      – Ти що це співаєш?!

      – Ми співаємо… А що саме?..

      – Який океан?! Океан який, я тебе питаю?..

      – Тихий.

      – А ще?!

      – Слое… Соле… А-а-а!.. Га-га-га-а-а!..

      – Отож-бо, що океан не «слоеный», а «соленый»! А ми з тобою!..

      – Га-га-га-а-а!..

      Посміялися трохи.

      – Ну, то нічого, гаразд.

      – Ні-і-і, негаразд… Ми з тобою вже… тойво!..

      – Та той, хто пісню цю написав, і сам був… упівсвиста п’яний!

      – Та ну?!

      – От тобі й «та ну»!.. Тану-у-у!.. Та-а-а… ну-у-у!..

      – Обґрунтуй.

      – А от скажи, як можна ПРОЙТИ[16] Тихий океан, га?..

      – Ногами.

      – Е-е-е, ні!.. Океан – він же рідкий, якщо ногами – ти потопнеш.

      – А-а-а, он воно як!..

      – Отак!..

      – А-а-а!.. Га-га-га-а-а!..

      Посміялися.

      – Ну гаразд, Бідосику, давай!.. Розповідай про «будку гласності».

      – Ну, хрін з тобою!.. Отже, йду я по Москві, крокую. Раптом бачу – стоїть вона, будка ця. А коло неї люди.

      – Натовпом?

      – Ага.

      – А будка яка ця?

      – Та така вона… Звичайна. Немовби намет торговельний.

      – Ну-у-у і-і-і?..

      – Ну, і тільки всередину заходиш, світло увімкнув – і ти перед камерою! Й можеш говорити, що захочеш!

      – Що душі завгодно можеш сказати?

      – А так, так!..

Скачать книгу


<p>15</p>

Трохи перекручена строфа з популярної радянської пісні до кінофільму «Я крокую по Москві» (режисер – Георгій Данелія). Музику написав Андрій Петров, слова – сценарист стрічки Геннадій Шпаліков.

<p>16</p>

Герої діалогу не врахували, що морями й океанами не плавають, а саме «ходять» (!) моряки. Оскільки по тексту пісні згадується «біле вітрило», розгорнуте над човном, то фраза про можливість «проходження» Тихого океану, навпаки, виглядає дуже органічно.