Повідомляють, що реально зроблено 62 мільйони. Вінстон ж, переписуючи прогноз, зменшив планову цифру до 57 мільйонів, щоб план, як завжди, виявився перевиконаним. У всякому разі, 62 мільйони нітрохи не ближче до істини, ніж 57 мільйонів або 145. Досить імовірно, що взуття взагалі не зробили. Ще швидше, що ніхто не знає, скільки його зробили, і, головне, не бажає знати. Відомо тільки одне: кожен квартал на папері виробляють астрономічну кількість взуття, тоді як половина населення Океанії ходить босоніж. Те саме – з будь-яким документованим фактом, великим і дрібним. Усе розпливається в примарному світі. І навіть не визначиш, яке сьогодні число.
Вінстон глянув на скляну кабіну по той бік коридору. Маленький, акуратний, із синім підборіддям чоловік на прізвище Тіллотсон старанно працював там, тримаючи на колінах складену газету й припавши до мікрофона Словопису. Вигляд у нього був такий, ніби він хоче, щоб все сказане лишилося між ними двома – між ним і Словописом. Він підвів голову, і його окуляри вороже блиснули Вінстону.
Вінстон заледве знав Тіллотсона і не мав жодного уявлення, над чим саме він працює. Працівники відділу документації неохоче говорили про свою роботу. У довгому, без вікон коридорі з двома рядами скляних кабін, із нескінченним шелестом паперу й гудінням голосів, що бубоніли в Словописи, було не менше десятка людей, яких Вінстон не знав навіть на ім’я, хоча вони цілий рік миготіли перед ним на поверсі й махали руками на Двох Хвилинах Ненависті. Він знав, що низенька жінка з рудуватим волоссям, яка сидить у сусідній кабіні, весь день вишукує в пресі й прибирає прізвища незручних, а отже, таких, що ніколи не існували людей. У певному сенсі заняття саме для неї: років зо два тому її чоловіка теж знищили. Був незручним. А за кілька кабін від Вінстона сиділо лагідне, нескладне, розсіяне створіння з дуже волохатими вухами; ця людина на прізвище Амплефорт дивувала всіх несподіваним талантом до спритикування римами та віршованими метрами, виготовляв препаровані варіанти – канонічні тексти, як їх називали, – віршів, які стали ідеологічно невитриманими, але з тієї чи іншої причини зберігалися в антології. І весь цей коридор із півсотнею працівників був тільки підсекціями – так би мовити, кліткою – в складному організмі відділу документації. Далі, вище, нижче сонми службовців працювали над неймовірною безліччю завдань. Тут були величезні друкарні зі своїми редакторами, поліграфістами й прекрасно обладнаними студіями для фальсифікації фотознімків. Там була секція телепрограм з інженерами, виробниками та акторами, яких було спеціально відібрано за їх уміння імітувати голоси. Були полки референтів, чия робота зводилася тільки до того, щоб складати списки книг і періодичних видань, які потребують ревізії. Були великі сховища для підправлених документів і приховані топки для знищення вихідних паперів. І десь, незрозуміло де, анонімно, існував керівний мозок, центр політичної лінії, відповідно до якої одну частину минулого треба було зберегти, іншу – фальсифікувати,
