style="font-size:15px;"> Поміркуйте лишень – тераса, складена з ТИСЯЧОТОННИХ блоків![5] Для порівняння: найбільший гранітний блок піраміди Хеопса важить «лише» 80 тонн…
Цей момент є моїм маленьким тріумфом над усіма істориками. Бо не-інженер не може осягнути, що таке брила вагою 1000 тонн. Людина, яка не розв’язувала інженерних задач, просто не має з чим порівняти таку масу, вона не може усвідомити її, бо зазвичай у побуті ми користуємося значно меншими цифрами: кілограм цукру, мішок картоплі (півцентнера) тощо. Мабуть, найважче, з чим доводиться зустрічатися обивателю, – це автомобіль (1,5–2 тонни). Проте як часто вам доводиться виштовхувати з багнюки чи снігу велику машину?
1000 тонн – це з біса нереальна цифра. Наша цивілізація закинула людину на Місяць, розшифрувала ДНК, розщепила атом на таку дрібноту, що зникла різниця між енергією та масою, але при цьому найбільший монолітний вантаж, який будь-коли пересувався нами на великі відстані, важив 253,8 тонни. Підіймав його в повітря український красень – АН-225 «Мрія», найбільший літак світу. Нічого більшого понад землею ми не тягали. І навряд чи найближчим часом слід очікувати нових рекордів.
Дивно виходить, правда? Баальбек розлігся на фундаменті, сформованому з камінців, окремі з яких важать 1000 тонн, а офіційна історія стверджує, що його будували римляни… Може, ми про якихось різних римлян говоримо?
Зайдемо з іншого боку. Вчені кажуть, що Баальбек добудовували у IV ст. н. е. Якраз у той час, коли Нерон спалив Рим. Я не хочу влазити в полеміку стосовно того, хто спалив, можливо, і не Нерон, біс із ним, це не так важливо. Рим згорів – це головне. Після пожежі Нерон наказує відбудувати свій «золотий палац». З усіх кінців імперії стягують найкращих каменярів, звозять матеріали, і починається робота. Палац незабаром відбудували… з цеглин завбільшки з дитячий наплічник.
На той час Римська імперія вже тріщала по швах. Тотальний занепад був не за горами. Це виявлялося, зокрема, у зростанні бюрократизму. Кожна витратна стаття під час відбудови «золотого палацу» ретельно фіксувалася. Збереглися десятки документів, у яких записано кількість мулів, рабів, цегли та цементу, що пішли на різні етапи будівництва.
То що виходить: правитель найбільшої тогочасної імперії відновлює власний палац зі звичайних цеглинок, залишаючи після цього стоси документальних свідчень, і в той же час у глибокій провінції, на задвірках імперії, хтось споруджує терасу з брил вагою 1000 тонн і про це ніде не написано? Маячня!
Пояснення в цьому випадку таке ж, як і в історії з Саксайуаманом чи Ойянтайтамбо. Баальбек (принаймні нижню його частину) будували не римляни. Платформа знаходилась у долині Бекаа задовго до того, як туди прийшли нащадки Ромула і Рема. Римляни, певна річ, не були дурнями. Коли у 27 р. до н. е. Октавіан Август перетворив Сирію на колонію, вони усвідомили, що з Баальбеком треба щось робити.[6]
Насправді настільки важких блоків лише три – у західній частині комплексу, під рештками храму Юпітера. Дослідники називають цю групу трилітоном. Решта блоків, які оточують храм Юпітера з півночі та півдня, трохи менші – 450–650 тонн.
У той час Баальбек називався Геліополем, Містом Сонця. Разом з тим ще з ІІІ ст. до н. е. Баальбек був великим релігійним центром, у якому поклонялися Ваалу (Баалу). Звідси й походить сучасна назва.
