причепився?!» – сердилася ти на Стаська.
«А коли ж ти мені сподобалася?» – перепитував.
«То й що?»
«А то, що я прийду до тебе свататися!» – хвалився.
«Хто це тобі таке наказав?» – дивувалася ти з дурня.
«Моя мати! Ти їй, Міловице, сподобалася, і вона казала, аби я до тебе ходив».
Пам’ятаєш, як ти спочатку голосно сміялася зі Стаськових залицянь, Міловице, і не зважала на його слова?
Але коли твоя мати Горпина й собі почала часто говорити про те, які Стаськові батьки багаті і як буде добре їх невістці, ти злякалася…
«Мамо, а Стасько чомусь скрізь за мною волочиться», – необачно пожалілася ти матері.
«То це й добре! Ти придивися-но до нього, дитино, краще», – радила твоя мати.
«Але ж він дуже поганий, та ще й до того ж якийсь чудний», – пробувала ти, Міловице, відхреститися.
«А хіба ж чоловік має бути гарний? – щиро дивувалася твоя мати. – Як чоловік буде гарний, то він не втримається в хаті! Буде про себе бозна-що думати й шлятися по молодицях. А поганенький чоловік жінку шануватиме! До того ж Стасько багатий, він у батьків один син, і все залишиться йому! Я б тільки про такого зятя й мріяла. Добре подумай, Міловице! Бо будеш комизитися, в селі знайдуться дівки, живкіші за тебе. Хапай тепер своє щастя й добре тримай!»
А ти, Міловице, на такі материні слова тільки очі закотила.
Не те тобі було на той час у голові. Не про таке «багатство» ти думала.
Мріяла ти, бідна Міловице, про свого Ілька, бо й він був, хоч і не такий багатий, як Стасько, але й теж не бідний.
Та мати твоя наполягала й сердилася…
Якось увечері на сходинці розповіла ти про свої страхи Ількові, Міловице. А він довго й не думав:
«Давай, – сказав, – тепер і поженимось!»
А ти, Міловице, була б рада й сьогодні, але боялася: а що, як твої батько й мати дізнаються, що Ількові батьки проти такої невістки, та й собі навідріз спротивляться?
Але Ілько тоді наполіг:
«Я буду сьогодні увечері ще раз говорити з батьками, а ти, Міловице, – сказав, – теж кажи батькам, щоб готувалися до сватання».
Отож мусила ти набратися сміливості, дорога Міловице, та й розказати батькам про свою любов.
І пам’ятаєш, була ти в той день чомусь така рада, несамовита й дуже смілива? Певно, загадувала собі: як то гарно до вінця ти вберешся! Дівчата почіпляють тобі на голову квіти, будуть грати музики, всі дивитимуться тільки на тебе, молоду Міловицю! Жінки спечуть високий коровай, дівчата приберуть пишне гільце, і всі будуть виспівувати тобі весільних пісень! А тоді у церкві старенький батюшка Антоній надіне вам із Ільком на голови золоті вінці; скрізь по кутках будуть горіти свічки й співатиме хор на вашу честь…
«Вінчається раба Божа Міловиця рабові Божому Ількові…» – скаже врочисто перед олтарем батюшка.
А потім підеш ти жити до свекрухи та й станеш справжнісінькою господинею! Закрутиш собі
