Я на такому небезпечному шляху, Мілено! Ви твердо стоїте біля якогось дерева, молода, красива, і сяйво Ваших очей променями своїми пригнічує мирську скорботу. Тут грають в «škatule škatule hejbejte se»[24] – я крадусь в тіні від одного дерева до іншого, я вже на півдорозі, Ви гукає мене, попереджаєте про небезпеки, хочете мене підбадьорити, жахаєтеся тому, який непевний мій крок, нагадуєте мені (мені!), що гра йде серйозно, – а я не можу, я падаю, я вже переможений ниць. Я не можу слухати одночасно жахливих голосів моєї душі – і Вас, але я можу слухати їх і довіряти їхні слова Вам – тільки Вам і нікому іншому на світі.
Ваш Ф.
Не дуже легко тепер, коли я прочитав цього жахливого, але жахливого аж ніяк не суціль листа, дякувати за втіху, якої завдало мені його отримання. День святковий, звичайна пошта вже ніяк би не прийшла, та й назавтра, в п’ятницю, навряд чи можна було розраховувати на вісточку від Вас, отже, настало щось на кшталт глухого затишшя, хоча, що стосується Вас, аж ніяк не сумного; адже в останньому листі Ви були дуже сильна, і я дивився на Вас так само, як дивився б із гойдалки на альпіністів, якби міг розгледіти їх звідси високо в снігах. І ось якраз перед обідом прийшов цей лист, я міг узяти його з собою, витягнути з кишені, покласти на стіл, знову заховати в кишеню, ну, словом, як пальці звичайно грають з листом – дивишся на них і радієш цим дітям. Своїх візаві, генерала та інженера (чудові, милі люди), я часом не впізнавав, чув їх ще рідше, їжа – сьогодні я знову почав їсти (вчора не їв узагалі) – мені теж не надто заважала, з арифметичних вправ, які були влаштовані після обіду, короткі завдання були мені куди ясніші за довгі рішення, під час яких мені натомість відкривався в розчинене вікно вид на сосни, сонце, гори, село, а перш за все – далеко за ними вгадувався Відень.
Утім, потім я уважно прочитав лист, себто уважно я прочитав недільний лист, читання листа від понеділка прибережу до отримання наступної вісточки від Вас, там є речі, які я не здужаю читати з усією увагою, видно, я ще не цілком здоровий, але ж цей лист і застарів, – за моїми розрахунками, в дорозі п’ять листів, принаймні три з них уже тепер мають бути у Вас в руках, навіть якщо знову один загубився і замовні йдуть довше. Тепер мені тільки й лишається, що просити Вас відповісти відразу і знову сюди, досить одного слова, але воно повинно бути таке, щоб у всіх закидів з листа, надісланого в понеділок, пообламувалися шпильки і можна було цей лист прочитати. До речі, це був якраз той понеділок, коли я тут (зовсім не безнадійним чином) міцно струсонув свої розумом.
А тепер інший лист. – Але вже пізно, після декількох непевних обіцянок я нині твердо обіцяв тому інженеру зайти і подивитися великі малюнки його дітей, які сюди не принесеш. Він хіба що трохи старший за мене, баварець, фабрикант, дуже вчений, проте веселий і мудрий, у нього було п’ятеро дітей, живі лише двоє (між іншим, дітей у нього більше не буде, через дружину), хлопчику вже 13, дівчинці 11. Що за світ! А він держить його рівновагу. Ні, Мілено, Вам не варто заперечувати
Дитяча гра, коли ведучий кидає фразу «Деревця, поміняйтеся!», і гравці, що стоять іззаду, тримаючись за дерева, мають знайти собі нове. Хто не знаходить, стає новим ведучим.
