сподіваюся, Ви йшли зі мною і ми заблукали разом. До речі, що найпрекрасніше в Вашому перекладі – це його вірність (лайте мене за цю «вірність» скільки завгодно, Ви все можете, але сваритися, напевно, вдається Вам найкраще, я хотів би бути Вашим учнем і весь час робити помилки, тільки щоб Ви весь час мене лаяли; сидиш за партою, ледь наважуєшся звести очі, а Ви нахиляєтеся над зошитом, і весь час миготить Ваш палець, тицяючи в помилки, – так же, так?), – отже, переклад «вірний», і у мене таке відчуття, що я вів Вас за руку похмурими, низькими, страшними, відразливими підземними ходами і переходами своєї історії, майже нескінченними (тому і речення нескінченні, хіба Ви це не зрозуміли?), майже нескінченно (Ви сказали, тільки два місяці?), а потім по виході, при світлі дня, як я сподіваюся, виявив у себе достатньо здорового глузду, щоб зникнути без сліду.
Це мені знак закінчити на сьогодні, відпустити на сьогодні благословенну руку. Завтра я напишу знову і поясню, чому я – скільки я можу за себе ручитися – не приїду до Відня, і я не заспокоюся, доки Ви не скажете: він має рацію.
Ваш Ф.
Будь ласка, пишіть адресу розбірніше; коли лист Ваш уже в конверті, він уже майже моя власність, і Вам треба поступувати з чужою власністю дбайливіше, з більшою відповідальністю. Tak[18].
До речі, у мене теж таке враження, абсолютно несвідоме, що один із моїх листів загубився. Острах перед євреями! Іншого треба боятися – що листи безпечно дійдуть!
Зараз я скажу ще одну дурницю з цього ж приводу, вірніше, дурість полягає в тому, що я говорю те, що вважаю правильним, не беручи до уваги, що мені це шкодить. А на додачу ще й Мілена міркує про острах, штовхає мене в груди або запитує про те, що в чеській і за жестом, і за звучанням абсолютно однакове: jste žid?[19]. Хіба Ви не бачите, як у цьому «jste» кулак замахується, […одне слово нечітке…] збираючи мускульну силу? А потім у «žid» завдає радісного, безпомилкового, спрямованого вперед удару? Так нерідко чеська мова опосередковано впливає на німецьке вухо. Наприклад, Ви якось запитали, як це я примудряюся узалежнити своє перебування тут від письма, і негайно ж самі відповіли: «nechápu»[20]. [Дивне слово в чеській, а понад те у Вашій мові, таке суворе, байдуже, холодне, економне, а головне – схоже на Лускунчик, тричі на цьому слові щелепи клацають, точніше сказати: перший склад намагається схопити горіх, другий склад відкриває рот ширше, тепер горіх цілком туди входить, і, нарешті, третій розколює шкаралупу, чуєте зуби? Особливо це рішуче стуляння губ у кінці заказує іншому будь-яке, протилежне пояснення, що часом дуже навіть непогано, наприклад, коли інший такий балакучий, як я зараз. На що базіка знову-таки, виправдовуючись, каже: «Язик як на ковороті гуляє тільки тоді, коли трішки радієш».]
До речі, листа від Вас нині не було. А що я, власне, хотів насамкінець сказати, досі так і не сказав. Іншим разом. Мені дуже, дуже хочеться почути завтра що-небудь від Вас, адже останні слова,
В оригіналі чеською.
Ви – єврей? (
«Не розумію» (
