Адже в темному мішку їм напевно було страшно.
Вранці бабуся довго не могла зрозуміти, що це за такі маленькі сукні та штанці сушаться на білизняний мотузці над палаючою газовою плитою. Потім, зайшовши в кімнату і спіткнувшись об полагоджену дерев’яну вантажівку, вона скрикнула. І розбудила хлопчиків, які задрімали під ранок на старому шкіряному дивані.
– Господи! – сплеснула вона руками, впізнавши Василька. – Тебе ж шукатимуть! Міліцію покличуть! Нумо швидко збирайся назад!
– Я з ним, – сказав, протираючи сонні очі, Миколка. – Ми лікарняні іграшки полагодили. Зараз назад відвеземо.
– Ось воно що! – знову вголос здивувалася бабуся, опустивши погляд на голих ляльок, що сиділи під стіною. – Але ж перед тим, як на вулицю виходити, треба вдягнутися тепліше.
А за вікном світило ранкове сонце, і його ніжні, вже теплі промені бігали по бабусиних щоках, по руках, носах і навіть очах Миколки і Василька. Вони мружилися, нахиляли голови ближче до ляльок, поки вдягали їх у все чисте.
– Але ж сьогодні четвер! – раптом сказала бабуся, котра допомагала їм одягати ляльок. – Чистий четвер!
Ретельно залатані і чистенькі іграшки вони повезли вже втрьох на трамваї. І не в мішку, а в трьох великих кошиках.
На сніданок Василько запізнився, але його не сварили. А в палаті на тумбочці стояв тортик із шістьма свічками.
Миколка і його бабуся слідом за Васильком зайшли в його палату й ахнули від подиву.
– У тебе що, день народження? – запитав Миколка.
Василько кивнув.
У палату, мабуть, уже не вперше за цей ранок, зазирнула нянечка Соня. Побачивши нарешті свого улюбленця, та ще й з гостями, вона запалила шість свічок на торті. Потім загадково показала Василькові пальцем на подушку. Василько підійшов. Підняв її і побачив, що там сховався плюшевий рожевий кролик.
– А нові іграшки обов’язково куплять, – пообіцяла знову нянечка. – Може, через місяць.
– А мені непотрібні нові! – Василько гордим поглядом показав на три кошики, що стояли на підлозі праворуч від віконця.
Нянечка, роздивившись полагоджені іграшки, перевела здивований погляд на двох хлопчаків.
– Молодці! А тепер мерщій за тортик! – вона витягла з кишені білого халата кілька чайних ложечок і дві з них простягла друзям. Третю передала бабусі Миколки, а четверту залишила собі.
Василько вже націлився ложечкою на кремову троянду на торті, але нянечка його зупинила.
– А свічки задувати хто буде?
Василько задув свічки з першого разу і озирнувся на Миколку. Той дивився на тортик сумно і навіть зробив крок назад.
– Ти чого? – здивувався Василько.
– Якщо я їстиму з тобою разом, то можу заразитися…
– Та ти що! – усміхнулася нянечка. – Ця хвороба через тортики не передається! Їжте! Їжте! І ми вашим тортиком поласуємо! – нянечка Соня поглянула на бабусю Миколки, яка підійшла ближче.
Миколка
