зав’язані його вуха.
Приземлилися вони на великій галявині, оточеній з усіх боків низенькими молодими ялинками.
– Ну як, не втомились? – підійшла до друзів серйозна синьо-зелена качка.
– Трошки, – зізналось кошеня.
– Ні, не втомилися! – жартівливо відштовхнуло його цуценя.
Качка усміхнулася.
– Відпочивайте! – сказала вона. – Завтра зранку полетимо далі.
Вечір спустився на галявину майже непомітно. Раптом стало темно
і прохолодно. Качки влаштувалися посеред галявини, а кошеня з цуценям вляглися під ялинкою трохи осторонь.
Кошеня згадало літні вечори й одразу зрозуміло, чим вони не схожі на осінні. Навіть літньої ночі було набагато тепліше, ніж зараз. А зірки на небі горіли так само, і так само, не поспішаючи, походжав серед них місяць.
– Рижику! – повернувся до свого друга Васько. – А собаки на південь не втікають восени?
– Ні, – відповів Рижик. – На півдні своїх собак вистачає. Та й навіщо втікати?! Буда тепла, якщо стане зовсім прохолодно – можна в хазяїна погрітися, та й кісточка в хазяїна завжди знайдеться!
– І коти також не втікають… – задумливо похитало мордочкою кошеня. – Значить, коти і собаки сильніші і витриваліші за птахів.
Раптом Рижик нагострив вуха і підвівся. Він уважно озирнувся довкола, потім заспокоївся і знову повернувся до Васька.
– А якщо всі птахи летять на південь, як же вони там усі вміщаються? – серйозно спитав Рижик.
– Напевно, південь дуже великий, – відповіло кошеня. – І мені здається, що не всі птахи відлітають на зиму. Ось пугач також якось говорив, що зимою йому дуже подобається літати…
Раптом зовсім поряд щось зашурхотіло. Рижик скочив на лапи і стрибнув у темноту. Затріщали гілки, хтось жалібно заскиглив. Кошеня пішло на шум, а йому назустріч вискочило скуйовджене цуценя з лисячим хвостом у пащі. Качки галасливою схвильованою юрбою оточили двох друзів.
Рижик опустив хвіст на землю і полегшено видихнув.
Наперед вийшла серйозна синьо-зелена качка.
– Ви врятували нас від лисиці! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячні і за ваш благородний вчинок дозволяємо летіти не в хвості ключа, а одразу за мною.
Качки галасливо закрякали, обговорюючи подію.
– Дякую! – Рижик сором’язливо усміхнувся.
Рано-вранці зграя знову здійнялася в небо. Попереду летіла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летіла назустріч вітру, який гнав у бік Киселівки величезні осінні хмари.
Кошеня і цуценя сильно втомилися. Летіти на початку ключа було дуже важко. Качки, які летіли позаду, постійно підштовхували Васька і Рижика, а вони ненароком зачіпали крила серйозної синьо-зеленої качки.
Увечері приземлилися на пшеничному полі.
– І куди вони поспішають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсім стомився.
– Я
