ніжний бриз, що підіймався не з Землі, а із золотистої туманності, і маля прошепотіло мені, що я не повинен озиратися назад, на сферу, яку щойно покинув. Юнаки та юнки співали чудових пісень під акомпанемент лютень, і я почувався зануреним у щастя і спокій, недоступні в минулому житті, коли вторгнення єдиного звуку вмить змінило мою долю і зруйнувало душу. Немов у глузливій демонічний злагоді, крізь дивовижні переливи лютень пробилося далеке бухкання невидимого океану. Щойно відгомін похмурих валів торкнувся мого слуху, я враз забув усі попередження дитини і поглянув униз на приречену планету.
Крізь хвилі ефіру я бачив, як обертається проклята Земля, обертається вічно, з бурхливими морями, що гнівно гризли дикі пустельні береги та розбивали піну об примарні вежі покинутих міст. У страшному місячному сяйві застигли ландшафти, яких мені не до снаги описати і які важко забути: пустелі мертво-сірої глини та руїни на місці колись багатолюдних долин і селищ; вири збурених вод на місці, де колись височіли могутні замки моїх пращурів. Навколо полюсів клекотіли болота смердючих папоротей і міазми випарів, що шипіли під натиском нескінченних навал хвиль, які вихлюпувались і рвалися з глибин, що сіпалися. Оглушливий гуркіт розколов ніч, і в пустелі пустель виникла паруюча розщелина. Темний океан продовжував пінитися та клекотіти, пожираючи пустелю ущелиною, що розросталася навсібіч. Не залишилося землі, крім грудок глини, що провалювалися у запінений океан.
І раптом мені здалося, що збурені води злякалися; ніби розгніваний бог пекла погрожував невгамовним хвилям, які вже нічого не могли вдіяти. Пустельна твердиня випила фатальну чашу: океан поглинув її залишки і влився у запалену вирву, одразу віддаючи все завойоване. Стікаючи з поверхні затоплених земель, він знову сіяв смерть і руйнацію. Вода, що повільно сочилася, відкривала похмурі таємниці століть, коли час був молодий, а боги ще не народилися. Поверх хвиль спиналися порослі водоростями гострі шпилі. Місяць запалив бліді лілії світла на мертвому Лондоні. Париж піднявся зі своєї сирої могили, щоб обсипатися зоряним пилом. За ними здіймалися нові шпилі та масиви, могутніші та давніші, які належали невідомим расам.
Хворобливе бухкання стихло, залишилося лише неземне ревіння та шипіння вод, що спадали у розщелину. Грозові хмари потіснила пара, що виходила із надр і щільною завісою огортала принишклу Землю. Її дихання обпікало мені обличчя та руки. Я зі страху озирнувся на своїх супутників, але вони зникли. Потім усе несподівано урвалося, і я не пригадаю нічого аж до тієї миті, коли очуняв, одужуючи на лікарняному ліжку. І тільки хмари пари, що вирвалися з пащі Плутона, приховували поверхню від погляду; вся твердиня сіпнулася у раптовій агонії божевільного гуркоту. Приголомшливий грім, розгул вогню та диму трясонули тремтливий ефір і далеко відкинули у холодну порожнечу нічне світило.
А коли дим розсіявся, я знову поглянув на Землю, але на тлі холодних глузливих зірок розрізнив лише помираюче Сонце та бліді лики
