з неймовірним, шаленим натиском (проти одноманітності якого я, втім, маю деякі заперечення)! Все, що він коли-небудь написав, він пам’ятає і, читаючи, схоже, готовий себе на шматки рвати, так запалює вогонь натхнення це важке тіло, ці масивні груди, ці пухкі щоки. У лютому він читатиме в Берліні, Ти обов’язково сходи. Зрозуміло, і про Тебе (хоч і без згадки імені) була мова, та й як я можу без Тебе прожити хоч півдня, він подарував мені «Друг людства»[44] з маленькою присвятою «незнайомці», що трішки дратує панянку Лінднер. Відішлю Тобі книгу найближчим часом – якби ще не морока з особливою упаковкою і відсиланням. Через це і «Висота почуттів» [Брода] стільки у мене пролежали, зрозуміло, це Твоя книга, я давно Тобі її обіцяв. Так само і призначений Тобі французький Флобер тижнями у мене валяється, а я знай заношуся в хмари, фантазуючи про можливі способи його пакування і відсилання.
Чи змогла Ти взагалі прочитати лист Льові, який я Тобі відіслав у неділю? Вони в неділю у Берліні грали, так принаймні я вичитав з його листа і навіть мав хитрість спеціально підкреслити для Тебе відповідне місце. Згодом я себе за цю хитрість картав і радий, що Ти підкресленого пасажу або не помітила, або з якихось інших причин в театр не пішла. Я і так досить зловживаю Твоїм мізерним вільним часом, більш ніж достатньо! Як мені розповідав Верфель, який теж з Льові зустрічався, трупа настільки сподобалася ляйпцизькому кореспонденту «Berliner Tageblatt», якомусь д-ру Пінтусу[45], якого я, до речі, теж знаю, що він навіть зібрався в «БТ» спеціально про них писати[46]. Вийшли мені, будь ласка, статтю, я цих акторів досі із задоволенням згадую.
Твоїми пропозиціями, кохана, щодо іншого розпорядку дня я скористатися не зможу. Єдино можливе – залишити все як є; якщо не витримаю – тим гірше; але я вже як-небудь витримаю. Однієї-двох годин для писання недостатньо (не кажучи вже про те, що Ти і для моїх листів Тобі часу не передбачила), десяток годин було б якраз, але оскільки це недосяжно, треба недосяжного хоча б прагнути, а не перейматися собою – я і так безбожно погано використовував останні дні для роботи, треба це переломити, мене це просто вбиває, сьогодні ось знову нічого не написав і, коли ввечері ліг, через власну втому на якийсь час впав у такий розпач, що в півсні молився, нехай мені дадуть в руки всі підвалини світу, вже я б ними струсонув! О, леле мій! Ех, кохана…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
