йому кімната була на першому поверсі, й Тома, лише хвильку повагавшись, обережно постукав. З-за дверей почувся голос, але Тома не розібрав, чи можна входити, чи треба почекати, тому для певності постукав іще раз.
– Та входіть уже! – почув він нетерплячий голос.
У знайомій кімнаті, де він бував не раз, Тома побачив адвоката. Той сидів за заваленим паперами столом, а весь вільний простір займали перев’язані стоси якихось книг, від яких іще пахло свіжою типографською фарбою.
Побачивши прибулого, Микола Шараневич підвівся з-за столу. Тома привітався.
– Здрастуйте, Томо Андрійовичу! – радісно сказав адвокат. – Радий вас бачити!
Ці слова були сказані щиро, і в Томи відлягло від серця.
– Ви повірите, але я про вас думав!
– Прошу? – не зрозумів Тома.
– Якраз сьогодні я подумав, що було б добре зустрітися з усіма активними учасниками товариства, щоб окреслити наші дії у такий непевний час. Зараз роботи як ніколи багато. Прошу сідати!
Тома сів на єдине вільне крісло у кімнаті – інші також були заставлені книжками.
– Так от, роботи багато, – вів далі адвокат. – Восьмого серпня якраз минає сорок років нашого товариства, так би мовити, ювілей. Потрібно належним чином підготуватись. Я чув, що ви знову збираєте молодь у себе в читальні?! – чи то запитав, чи ствердив адвокат.
– Так, у суботу, першого серпня, – сказав Тома.
– На яку кількість людей ви розраховуєте?
– Буде десять, – мовив Білецький і опустив очі.
– Мало! – безапеляційно відказав Шараневич. – Надто мало, враховуючи такі неймовірні потуги, що здійснює наше товариство.
– Але, прошу пана, треба врахувати, що наше село маленьке, – спробував виправдатися Тома.
– Є сусідні села, де також є молодь, якій нічим зайнятися! Зрозумійте, Томо Андрійовичу, що природа не терпить пустоти, – повчально говорив адвокат. – Якщо ми не заповнимо пусті голови молоді нашими справжніми ідеями, вони заповняться фальшивими ідеями цієї «Просвіти». Ми не можемо цього допустити!
– Та я стараюся, – пробурмотів Тома, почуваючись, як учень, який не підготувався до уроку.
– Бачу, що стараєтесь, і у цьому вам хвала! Знаю, що у вашому селі…
– Перетин! – нагадав Білецький.
– Саме так, Перетин, лише у вас є читальня, котру охоче відвідують молоді люди. На щастя, «Просвіта» не спромоглася на це. Але цього мало! Молодь, Томо Андрійовичу, як губка, вбирає у себе все нове. Нам залишається тільки підвести до неї це нове, але це нове має бути саме наше. До того ж ми маємо переходити на так би мовити тематичні вечірки.
– Що ви маєте на увазі? – запитав Тома.
Він ніколи не любив чогось нового, був за своєю природою консерватором, хоча сам і не знав такого слова.
– Охоче поясню! – з готовністю мовив адвокат. – От ви в суботу влаштовуєте
