боці вулиці. Здавалося, усе місто затамувало подих. Аж от відсунулися засувки та клацнув замок. З-за дверей з’явилася голова молодої людини.
Пауль сказав англійською:
– У мене термінове послання з рейхсканцелярії, яке я маю подати до власних рук послові або першому секретареві.
– Авжеж. Ми на вас чекали.
Хартманн увійшов за ним, піднявся на другий поверх до імпозантної приймальні заввишки на два поверхи, з овальним скляним дахом. Спорудив будівлю в минулому столітті один знаменитий залізничний магнат, який незабаром збанкрутував. Скрізь панувала атмосфера бучного несмаку: не одні, а двоє сходів з порцеляновими балюстрадами вели нагору попід протилежними стінами й зустрічалися в центрі. Лівим прольотом з легкістю Фреда Астера спускався високий худорлявий чоловік – денді в смокінгу з червоною гвоздикою в петельці. Він палив сигарету в жадитовому мундштуку.
– Добрий вечір! Гер Хартманн, якщо не помиляюся?
– Добрий вечір, ваша величносте. Це я. У мене відповідь фюрера прем’єр-міністрові.
– Чудово.
Британський посол узяв конверт, швидко витягнув три машинописні сторінки і, не сходячи з місця, почав читати. Очі його швидко бігали по рядках. Довгасте обличчя з обвислими вусами, що й без того було позначене меланхолію, витяглося ще дужче. Посол щось бурмотів. Закінчивши, він зітхнув, знову тицьнув мундштук у зуби й підняв очі догори. Дим сигарети був духмяний, турецький.
Хартманн сказав:
– Статс-секретар просив звернути вашу особливу увагу на останнє речення, сере Невілле. Він додав, що це було нелегко.
Гендерсон знову поглянув на останню сторінку.
– Маленька соломинка, але хоч щось. – Сер Невілл передав листа своєму молодому помічникові. – Перекладіть і негайно телеграфуйте до Лондона, будь ласка. Шифрувати немає потреби.
Він наполіг на тому, щоб провести Хартманна до дверей. Манери посла були такі ж вишукані, як його одяг. Подейкували, ніби він коханець югославського принца Павла. Якось він заявився в рейхсканцелярії в малиновому светрі під світло-сірим піджаком; Гітлер, кажуть, кілька днів згадував про це. Про що думають британці, дивувався Хартманн, надсилаючи таких людей вести справи з нацистами?
Біля дверей сер Невілл потис Хартманнові руку.
– Передайте баронові фон Вайцзеккеру, що я ціную його зусилля. – Він подивився уздовж Вільгельмштрассе. – Не віриться, що до кінця тижня нас тут може вже не бути. Не можу сказати, що дуже шкодуватиму про це.
Він востаннє затягнувся сигаретою, потім акуратно затис її між великим і вказівним пальцем, витяг з мундштука й кинув на бруківку жевріти у каскаді помаранчевих іскор.
5
Леґати мешкали в орендованому будиночку блокованої забудови на Норт-стріт у Вестмінстері, що його підшукав для них колишній начальник Г’ю в головному департаменті Форин-офісу Ралф Віґрем, який мешкав з дружиною й сином в останніх номерах
