на труну столом, двері не зачинялися, і Вілсон міг входити й виходити, коли йому заманеться. У пресі про нього писали як про Свенґалі стосовно до Чемберлена, але, на думку Леґата, не варто було недооцінювати самостійність ПМ: Вілсон був радше надзвичайно корисним виконавцем. На Даунінґ-стріт він стежив за роботою урядової машини на кшталт охоронця в крамниці. Кілька разів, працюючи за столом, Г’ю відчував раптом чиюсь присутність і, обернувшись, бачив, як Вілсон стоїть на порозі й нечутно спостерігає за ним. Обличчя радника кілька секунд залишалося безвиразним, а потім з’являлася лукава, дражлива посмішка.
Інженери з Бі-бі-сі розкрутили кабелі на килимах і встановили мікрофон у самому кінці столу в залі засідань, ближче до колон. Він підвішувався до металевої опори: ця чимала циліндрична конструкція звужувалась і зіходила на нуль на зразок артилерійського набою з відпиляним вершком. Поруч були розташовані гучномовець та інші загадкові елементи обладнання. Саєрс і Клеверлі прийшли подивитися.
– Бі-бі-сі запитувало, чи не можна їм влаштувати пряму трансляцію завтрашнього виступу ПМ у парламенті, – сказав Саєрс.
– Це не нам вирішувати, – відповів Клеверлі.
– Знаю. Це безперечно створить прецедент. Я переадресував їх до головного організатора парламентської фракції.
За п’ять восьма прем’єр-міністр вийшов з кабінету Вілсона у супроводі Галіфакса й Кедоґена. Вілсон з’явився останнім. Вигляд у нього був роздратований. Леґат припустив, що він знову посперечався з Кедоґеном. У цьому полягала ще одна велика користь від Вілсона: він служив громовідводом для шефа. Прем’єр-міністр використовував його для тестування своїх ідей: шеф міг спостерігати, як їх сприймають, не розкриваючи власних поглядів і не піддаючи ризику власний авторитет.
Чемберлен умостився перед мікрофоном і розклав аркуші з текстом. Руки йому тремтіли. Один аркуш упав на підлогу, і він насилу нахилився, щоб підняти його.
– Моє хвилювання дається взнаки, – пробурмотів прем’єр і попросив води.
Легат взявся наповнити склянку з графина в центрі столу і від хвилювання перелив. На полірованій поверхні застигли краплі.
Інженер Бі-бі-сі попросив усіх інших зайняти місця в протилежному кінці зали. На вулиці на садок і Плац кінної гвардії впала темрява.
Біґ-Бен відрахував вісім ударів.
З гучномовця почувся голос диктора:
– В ефірі Лондон. Зараз ви почуєте звернення прем’єр-міністра, високоповажного Невілла Чемберлена, з резиденції уряду на Даунінґ-стріт № 10. Його промова транслюватиметься на всю імперію, на американський континент, а також на багато зарубіжних держав. Прошу, містере Чемберлене!
Поряд з мікрофоном спалахнув зелений вогник. Прем’єр-міністр поправив манжети і взяв текст.
– Я хочу звернутися до вас, чоловіки й жінки Британії та імперії, а може, й інших країн.
Чемберлен виразно вимовляв кожен склад. Тон був милозвучний, меланхолійний та натхненний,
