того, ніби лікарі досі користувалися препаратами XIX століття для лікування смертельних захворювань. «Ми перебуваємо на рівні лікування сифілісу ртуттю, – сказав він. – Тест SAT[5] визначає, хто вступить до престижного університету, а, отже, хто обійматиме престижну посаду, але всі, кого ми отримуємо на виході, – це добрі техніки, позбавлені здорового глузду».
Як і раніше у Термана, інтерес Стернберґа походить із дитинства. Сьогодні його мозкова сила поза сумнівом: Американська асоціація психологів визнала Стернберґа одним із шістдесяти найвидатніших науковців ХХ століття (він перебуває на дванадцять сходинок вище від Термана). Проте коли він, учень другого класу, побачив завдання свого першого тесту на IQ, то аж заціпенів. Коли результати були готові, усі – його вчителі, батьки і сам Стернберґ – зрозуміли, що хлопець виявився тупаком. Той низький бал незабаром став пророчим, і, на переконання Стернберґа, він би й далі котився донизу, якби не його вчителька у четвертому класі. «Вона вирішила, що суть у дитині, а не в результаті тесту, – розповідає він. – Моя успішність стрімко пішла вгору, тому що вона повірила в мене». Саме під її опікою розквітнув розум юного Стернберґа. Складні поняття, які раніше вислизали й були поза розумінням, почали триматися докупи; нарешті він став найкращим учнем класу.
Під час першого року навчання в Єльському університеті Стернберґ вирішив опанувати вступний курс психології, щоб зрозуміти, чому його в дитинстві вважали «таким тупим». Цей інтерес привів його до аспірантури в Стенфорді, де він почав вивчати психологію розвитку людини. «Якщо тести на IQ такі неінформативні, – розмірковував він, – то як тоді краще визначити вміння, що ведуть до успіху?»
На щастя, його спостереження за власними студентами давало йому потрібне натхнення. Стернберґ пригадує одну дівчину на ім’я Аліса, котра прийшла працювати в його лабораторії. «Результати її тесту вражали, вона була взірцевою студенткою, але в лабораторії вона не висловила жодної творчої ідеї, – каже він. – Її цілковитою протилежністю стала інша дівчина, Барбара, результати якої були добрі, та не “блискучі”, але вона аж вирувала ідеями, які прагнула перевірити в лабораторних умовах. Ще одна студентка, Селія, не мала ані чудових результатів Аліси, ані геніальних ідей Барбари, проте вирізнялася дивовижним прагматизмом – вона думала про оригінальні шляхи планування та здійснення експериментів, створення ефективної команди та опублікування своїх статей».
Стернберґ, натхненний Алісою, Барбарою та Селією, почав формулювати теорію людського інтелекту, визначеного ним як «здатність досягати успіху в житті відповідно до власних стандартів у межах соціокультурного середовища особи». Відмовившись від Гарднерових розлогих визначень множинних інтелектів, Стернберґ обмежив свою теорію трьома здібностями – аналітичною, творчою й практичною – і показав, як їх можна визначати, тестувати й розвивати.
Аналітичний інтелект
