від 95 (нижче за середній) до 157 (зона «термітів»). А порівнявши успіхи окремих осіб у названих професіях, ми побачимо, що різні цифри можуть коливатися в діапазоні щонайбільше 29 відсотків, як свідчать дослідження, проведені керівниками. Це, звичайно, досить вагомий сегмент, однак, навіть якщо взяти до уваги такий чинник, як мотивація, у результатах роботи все ж зберігається відмінність, яку не можна пояснити різними рівнями інтелекту.
У будь-якій професійній сфері діє чимало людей з нижчим IQ, які працюють краще за осіб із вищим рівнем, а також людей із вищим рівнем інтелекту, що не застосовують свої здібності максимально, а це свідчить про той факт, що якості на кшталт креативності чи мудрих професійних рішень неможливо пояснити однією цією цифрою. «Це так, ніби висока людина займається баскетболом», – сказав мені Девід Перкінс з Гарвардської вищої педагогічної школи. За його словами, якщо ви не здолаєте головного, базового рівня, то значних успіхів не досягнете, проте вище від цього рівня починають діяти інші чинники.
Біне застерігав нас від цього, і, якщо уважно проаналізувати наявні дані, воно є абсолютно очевидним у випадку «термітів». У складі групи вони поодинці мали більший успіх, ніж його мав середній американець, проте багато з них не реалізували власних амбіцій. Психолог Девід Генрі Фельдман дослідив кар’єрний ріст двадцятьох шістьох найрозумніших «термітів», кожен із яких мав захмарний показник IQ – понад 180 одиниць. Фельдман очікував, що кожен із цих геніїв переросте своїх ровесників, однак лише четверо з них досягли високого рівня у своїй професії (наприклад, стали суддями чи відомими архітекторами); як група загалом вони були не набагато успішнішими від тих, хто набрав на 30–40 балів менше.
Розгляньмо приклад Беатріс і Сари Енн – двох надто розвинених дівчаток із IQ у 192 бали, з якими ми познайомилися на початку розділу. Беатріс мусила сяк-так торгувати нерухомістю й жити на кошти свого чоловіка – разючий контраст із кар’єрою Оппенгаймера, результат якого був одним із найнижчих у групі. А от Сара Енн здобула ступінь доктора, проте, вочевидь, не змогла зосередитися на власній кар’єрі; до п’ятдесяти років вона вела напівкочове життя, мешкаючи то в одного знайомого, то в іншого, і, зрештою, у комуні. «Гадаю, що в дитячі роки я надто запишалася своїм статусом “терміта”… і надто мало зробила з цим даром», – пізніше писала вона.
Не можна знехтувати тією ймовірністю, що хтось із «термітів» міг свідомо відмовитися від далекосяжної (і сповненої потенційних стресів) кар’єри, проте, якби загальний інтелект мав таке важливе значення, якого надавав йому Терман, то значних успіхів у науці, мистецтві й політиці домоглася би більша кількість учнів. «Пригадуючи колишній Терманів оптимізм щодо потенціалу його вихованців… з гіркотою думаю про те, що вони могли краще розпорядитися власними життями», – дійшов висновку Фельдман.
Тлумачення загального інтелекту як всесильного засобу розв’язання
