of the Flynn effect (1909–2013).
Perspectives on Psychological Science, 10(3), 282–306.
Натомість Флінн говорить про необхідність зважати на істотні зміни в суспільстві. Хоча нас, вочевидь, не піддавали тестам на IQ у школах, проте навчали з дитинства бачити закономірності й мислити символами та категоріями. Згадайте лише про уроки в початковій школі, де учні розглядали різні гілки дерева життя, різні елементи й сили природи. Як стверджує Флінн: що частіше діти надягають такі «наукові окуляри», то легше їм загалом мислити абстрактними категоріями, а це з часом призводить до зростання їхнього IQ. Наші мисленнєві механізми розвиваються так, як це вбачав Терман.
Інші психологи спершу зреагували скептично. Однак ефект Флінна був документально підтверджений у країнах Європи, Азії, Близького Сходу та Південної Америки (див. далі) – усюди, де відбувався процес індустріалізації та освітніх реформ за західним зразком. Як свідчать результати, загальний інтелект особи залежить від способу взаємодії наших генів із культурою навколо. Важливо і те, що показники в різних ділянках тесту на IQ – і це відповідає Флінновій теорії «наукових окулярів» – збільшилися неоднорідно. Невербальний хід думок, наприклад, покращився більшою мірою, ніж словниковий запас чи операції з цифрами, а інші здібності, що не можна виміряти IQ, наприклад орієнтування в просторі, фактично погіршилися. Люди просто вдосконалили певні конкретні навички, що допомагають мислити більш абстрактно. «Суспільство з часом висуває до нас різні вимоги, і люди мусять реагувати на них».
У такий спосіб ефект Флінна свідчить, що ми не спроможні просто вдосконалювати один тип міркування й сподіватися, що він, як це прогнозують деякі теоретики, поліпшить усі потрібні вміння розв’язувати проблеми, які ми асоціюємо з вищим рівнем інтелекту.
Це має бути очевидним із повсякденного досвіду. Якщо зростання IQ справді відобразило істотне покращення сукупного інтелекту, то навіть найкмітливіша вісімдесятирічна особа (як-от Флінн) мала б видаватися недолугою порівняно з пересічною особою періоду 2000-х. Наприклад, ми не бачимо зростання числа патентів, що було б зрозуміло, якби вміння, вимірювані тестом на загальний інтелект, були вирішальними для певних технологічних інновацій, на яких спеціалізувався Джес Оппенгаймер; не видно й домінування мудрих і раціональних політичних діячів, чого слід було б чекати, якби в ухваленні зважених рішень загальний інтелект був ключовим фактором. Ми не живемо в утопічному майбутньому, яке, можливо, намалював би Терман, побачивши на власні очі ефект Флінна.
Вочевидь, навички, що їх визначають тести на загальний інтелект, становлять один з важливих компонентів нашого мисленнєвого механізму й контролюють швидкість оброблення та засвоєння абстрактної інформації. Проте, якщо ми хочемо зрозуміти весь діапазон здатностей людини ухвалювати рішення та розв’язувати проблеми, то мусимо розширити об’єкт дослідження, увівши до нього багато інших елементів – навички й стилі мислення, що не завжди тісно корелюються з IQ.
Однак
