Остання крапля. Галина Цикіна
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Остання крапля - Галина Цикіна страница 2
Вероніка промовчала. Вона, звісно, сердилась, але не хотіла псувати стосунків із сином напередодні свят.
Натомість жінка притримала мобільний телефон плечем, напружила руки й нарешті відчинила дверцята автомобіля.
– Що там у тебе за гуркіт? – запитав Артем.
– Дверцята примерзли, ледь відчинила.
– А ти що, досі на роботі? Уже сьома година. Що ж ти так мордуєш своїх пуцьвірінків?
– Це ще хто кого мордує… Та ні, насправді вже занять майже немає, затрималася, бо допомагала дітям із генеральною репетицією до Нового року.
Вероніка вмостилася за кермо, у салоні було не тепліше, ніж на вулиці. Завела автомобіль, аби прогріти мотор, а сама вилізла назовні зчистити сніг і наморозь із вітрового скла.
– Ясно, – розсіяно відповів Артем. Вероніка почула, як хтось кличе сина і зрозуміла, що хлопець думками десь далеко.
– Ну добре, я чую, ти чимось зайнятий. – «Чи кимось».
– Що? А, так, так… Мені пора йти.
– Я завтра тебе наберу.
– Ок. Їдь обережно.
Розмова роз’єдналася, жінка сховала телефон у сумку й потерла замерзлі руки. Сніг і паморозь неслухняно злітали зі скла, але врешті Вероніці вдалося прочистити для себе хоч якусь видимість.
Коли мотор нарешті прогрівся, жінка обережно рушила. Хуртовина, що почалася по обіді, ставала дедалі лютішою. І хоч двірники «таврії» шалено працювали, сніжинки у своєму танці весь час розбивалися об вітрове скло.
Вероніка полегшено видихнула: хоча б вулиці майже безлюдні. Уперше за останні три місяці вона зраділа, що переїхала з міста до райцентру. Не думала, що знову доведеться звикати до розміреного життя селища міського типу. Їй і досі не вистачало шуму й енергії міста, але після мікроінсульту, що стався торік, лікарі дуже наполягали, щоб вона покинула бізнес і хоч ненадовго переїхала до більш спокійного місця проживання.
Вероніка до останнього боролася з медиками. Коли вони із чоловіком розлучилися, він відсудив у неї частину її справи й у Вероніки стався другий мікроінсульт. Тоді жінка таки піддалася на вмовляння лікарів. Залишила квартиру синові й перебралася жити на периферію, де стояв порожнім будинок покійних батьків. Нарешті знадобилась і педагогічна освіта. Хоча після трьох місяців учителювання Вероніка зрозуміла, що робота з дітьми вимагає не менш сталевих нервів, аніж ведення бізнесу.
Жінка зраділа, нарешті звернувши на свою вулицю. Уже мріяла, як зараз нарешті повечеряє, прийме гарячий душ і ляже під теплу ковдру.
Несподівано світло фар уловило у свої сіті якусь істоту, що снувала посеред дороги. Вероніка зреагувала дуже швидко: крутнула кермо праворуч і таки не зачепила живого створіння. Але не врахувала, що на дорозі вже розкинулася ожеледь.
Автомобіль несло на сусідські запорошені снігом туї. Вероніка запанікувала і зробила те, про що згодом пошкодувала. Натиснула