і кинувся на допомогу. Але, на своє щастя, встиг зробити лише крок. Повз нього, виносячи ворота та здіймаючи білі снігові хмари, промчав червоний автомобіль.
Автівку протягло двором майже до порога. Коли нарешті машина зупинилася, спершу з неї частково сповзли ворота, потім відвалився капот, і нарешті світло фар заблимало, а потім згасло. Автомобіль ніби знепритомнів.
Андрій спершу не міг ступити й кроку, розуміючи, що його у власному дворі ледь не збила машина. Та все ж, побачивши в салоні якийсь рух і зі стукоту здогадавшись, що водій намагається вибратися звідти, підбіг до «таврії».
Але допомогти Андрієві знову не судилося. Водій, вирішивши, очевидно, що двері заклинило, відчинив їх ударом обох ніг. Та ще й тієї миті, коли чоловік заглянув у вікно.
Андрій устиг лише почути, як двері клацнули об його перенісся та підборіддя, і повалився навзнак. Чоловік стиснув зуби від болю і схопився за обличчя.
– О Боже, з вами все гаразд? – Над ним нависла жінка. Крізь сльози, що наверталися на очі, Андрій зміг розгледіти її приємну зовнішність, темне волосся, у якому поблискували сніжинки, і перелякані очі.
– Я хотів спитати це у вас. – Чоловік сів і приклав до носа жменю снігу.
– Ви що… плачете? – помітила вона налиті сльозами очі. – Пробачте, я не…
– Ви гепнули мене дверима по носі! – Андрій і сам не очікував, що це його розізлить. – Тут, між іншим, стільки ж нервових закінчень, як і на кінчиках пальців, сльози течуть самі собою.
– Ясно. Вибачте. – Жінка трохи відступила. Вона перевела погляд від Андрієвого обличчя і почала вдивлятися в освітлену ліхтарями вулицю.
«She’s crazy», – промайнула в Андрія в голові така популярна у фільмах фраза.
Тим часом водійка абсолютно втратила до нього інтерес і вийшла з двору.
Андрій здійнявся на ноги. Вважав, що після всього шокувати його неможливо, але цій темноволосій особі таки вдалося. Чоловік розгублено подивився на свої розтрощені ворота, побиту «таврію», що стирчала посеред двору, а потім провів поглядом сліди незнайомки. В Андрія крутилося на язиці чимало слів і запитань, передусім: «Що за хрінь?!» Та щойно чоловік зібрався озвучити питання, яке так його мучило, як жінка знову з’явилась у дворі. У руках вона тримала якийсь невеликий клубок.
Розгледівши, що то цуценя, Андрій сторопів. Це так його спантеличило, що він не знав, чого хочеться більше: розреготатися чи нагримати на цю ненормальну.
– Це що, акція? – нарешті вичавив він із себе. – Винеси бампером чужі ворота – отримай цуценя в подарунок.
– Смішний ви, – усміхнулася жінка й ніжно погладила песика.
«А усмішка в неї чарівлива», – раптом промайнуло в голові, але чоловік стримав цю думку, не даючи їй розростися.
– Пробачте за ворота. Раптом що, винуватець ось, – незнайомка кивнула на замерзлого цуцика, який перелякано тулився до її грудей. – Мені довелося об’їжджати його…
– Через
