style="font-size:15px;"> – Я себе заспокоював.
Віктор Фролов вів свій «опель» спокійно, впевнено, жоден жест не виказував тривоги й бентеги. У колі тих, хто його знав, Віктор загалом вирізнявся спокійним ставленням до життя. Колись практикував йогу, замолоду навіть спробував практикувати буддизм, та швидко набридло, забагато обмежень, не сподобалося. Проте лиш найближчі, насамперед – дружина Єва, знали секрет. Що байдужіший, розважливіший вигляд напускає на себе Фролов, то більше, гостріше переймають його події, на які вголос забиває. Єва відчувала себе більш упевнено, коли її чоловік сіпався, нервував та злився.
– Отже, все серйозно, – озвалася дружина.
– Ще не знаю. Не вирішив.
– Тобто: не вирішив?
– Що саме серйозно? Наскільки? Кому і як може загрожувати й зашкодити моя нещасна старша сестра?
– Якщо так подумати, Вітю, вона справді мала небагато щастя. Погодься. Чоловік згорів від раку. Єдиний син Антон ні на що не годився. Бізнес посипався. Чотири роки колонії, і вирок зачитали в день її народження, коли жінці стукнуло п’ятдесят! До всього – сина машина збила! А квартиру, в якій мешкає тепер, купила колишня невістка – кинула, мов подачку. Навіть маючи велике бажання, Віра не почне життя спочатку.
– Дуже хоче. Має плани, доволі великі. Хіба ти не помітила?
– Я побачила жінку, злу на весь світ.
– Ти побачила жінку, люту на всіх нас разом і на кожного окремо. Тому мені й прикро за Сотників. Обоє потрапили під роздачу, бо опинилися не в той час і не в тому місці.
– Через тебе, між іншим, – нагадала Єва.
– Не будемо зараз, за чотири роки, шукати винних. Досить того, що Віра їх шукає.
– Знайшла.
Віктор пригальмував на світлофорі – вони їхали через центр Житомира.
– За великим рахунком, не через мене, а через нас. Рома попросив мене про послугу. Я порадився з тобою. Ніхто не був проти. І потім теж, коли всі про все домовлялися, навіть голосували, мов у парламенті.
– Розкажи мені ще трошки про колективну відповідальність, – гмикнула Єва. – Твоя сестра, по-моєму, від усіх життєвих негараздів поїхала головою.
– Не скажи. У Віри голова ясна, як ніколи. Зібрала нас усіх під приводом, який не давав змоги їй відмовити. День народження, перший після ув’язнення.
– Вона зробила подарунок собі. Тепер ми пересварені, хай навіть не всі раніше були аж такими дружними. Особливо Зої це стосується.
Світлофор блимнув зеленим.
– Насправді Зоя – найкраще, що могло статися з тим телепнем Антоном. Не можна так про покійників, та хай уже Бог мені простить. – Віктор перехрестився, рушив далі. – Вона не проста, згоден. Мала певний розрахунок, бо я, хоч убий, не повірю в її щирі почуття до мого нещасного недолугого племінника. І, визнай це, дуже спритно, розважливо розпорядилася успадкованим після його загибелі майном.
– Віру колишня невістка образила. Визна´ю.
Фролов пропустив поперед себе кілька
