Лихе око. Андрей Кокотюха

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Лихе око - Андрей Кокотюха страница 4

Лихе око - Андрей Кокотюха Павутиння мороку

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      Єва прочинила дверцята – та враз потягнула на себе, знову зачинила, розвернулася до чоловіка півобертом.

      – Я знаю тебе сімнадцять років, Вікторе Аркадійовичу. Ти розклав усе по поличках. І все одно тебе щось напружує. Навіть лякає. Ні?

      – Палиця має два кінці, – кивнув Фролов.

      – А без приказок та інших зразків образного мислення?

      – Напружує і лякає те саме, що мало б заспокоїти.

      – Поясни.

      – Гаразд. – Віктор так само повернувся до Єви, тепер вони сиділи око до ока. – Моя сестра дуже часто діяла нераціонально, нехай і впевнено. Сказав би навіть: усупереч будь-якій логіці. Так, розкриття карт чотирирічної давнини – правда про те, що тоді сталося, – Вірі невигідне. Але ще більше її зізнання невигідні всім нам укупі. Всім вісьмом, навіть Графові, хлопчиськові, котрий тут узагалі ні до чого. Віра один раз сильно вдарить себе. І сім, ні, вісім ударів завдасть нам. Кожному – і всім разом. Ми злочинці, Єво. Наші дії підпадають під статтю кримінального кодексу. Кому треба, той знайде не одну. Спитаєш, до чого тут Вадик Граф? Відповім: проблеми матиме Зоя, а, отже – бумерангом ударить по ньому. І це не все.

      Поки говорив, на обличчя дружини впала сіра тінь.

      – Є ще щось, про що я не знаю? – поцікавилася глухо.

      – Ви всі дуже погано знаєте Віру. Певен, вона вже приготувала чимало неприємних сюрпризів. Порівняно з ними, магія вуду – дитяча пісочниця. Повір, моя старша сестра здатна зіпсувати життя кожному з нас більше, ніж це зробить кримінальний кодекс. Як на мене, то краще б уже статтею кодексу все і обмежилося.

      – Ти серйозно зараз? Ми ж ніколи досі про це не говорили?

      – А ти хіба забула, що ми раніше, до всіх тих подій, не надто тісно родичалися? Я б охоче попередив усіх приречених…

      – Приречених?

      – Віра сьогодні винесла вирок кожному з нас. Я не жартую й не нагнітаю. Чи є вихід? Треба думати. Але ж, бач, ніхто ні з ким не хоче балакати. Кожен сам за себе проти Віри не встоїть. Хіба…

      – Що – хіба? Є вихід?

      – Хіба Віра помре. Раптово. Якою смертю – несуттєво, вона будь-яку заслужила.

      Від почутого Єву Фролову пересмикнуло.

      Ще ніколи не чула вона такого від свого чоловіка.

      Роман зробив останній поштовх, голосно й полегшено видихнув, присів і завалився набік.

      Ніна лежала долілиць на столі у вітальні, обхопивши руками краї, й не поспішала опускати задрану до потилиці спідницю. Сімнадцять років із одним чоловіком навчили її отримувати своє в будь-якій ситуації та позиції. Коли треба, розтягувала процес і смакувала. Але могла впоратися й швидко. Не завжди – проте вісім випадків із десяти завжди були на її користь. А втім, обоє розуміли: зараз той випадок, коли стрімке, грубе злягання та обопільне задоволення не розслабили й полегшення не принесли.

      – Що тепер? – запитала вона, дивлячись перед собою й сильніше стиснувши

Скачать книгу